У нас є податкова культура (так, викривлена — але вона є як норми, що склалися), але немає податкової політики. Держава радше дбає про виживання, ніж про економічний розвиток, про розвиток середнього класу у країні. Натомість суспільство вигадує власний підхід до сплати податків. Виникає думка про неефективне керування коштами державою, а відповідно — бажання обійти систему.
Що ж має бути першим: зміни в культурі чи зміни в політиці?
Біда нашої держави полягає в тому, що державні рішення — це постійне підживлення патерналізму. 75% українців — патерналісти. Що роблять політики? Замість того щоб змінювати це, вони починають на ньому паразитувати.
Нам потрібно перейти на трек зростання. Чому Україна жебракує, попри ресурсні можливості та інтенсивне підприємницьке мислення українців? Ми мусимо думати термінами економічного прориву, а не виживання. Україна втратила майже 15% ВВП через міграцію українського бізнесу за кордон.
Читайте також: Що не так з цінами і чи все правильно робить НБУ?
Інвестори не зацікавлені вести бізнес в Україні. Найбільше їх турбують два питання: захист прав і безпека.
Менш як 9% українців належать до середнього класу, а для успішного розвитку економіки ця цифра повинна становити близько 30%. Доки цього немає, ми фактично сировинна країна.
Держава встановлює високі ставки податків на працю, що призводить до зростання відсотка тіньових зарплат в Україні. Під час війни ми маємо безпрецедентну підтримку партнерів, тому саме зараз доцільно проводити радикальні реформи.
Про автора. Андрій Длігач, доктор економічних наук, український підприємець, генеральний директор Advanter Group
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.