Питання інше: чи здатні такі удари змусити Кремль змінити свою стратегію війни?
У ніч проти 20 вересня Росія заявила про одну з найбільших атак на Московський регіон від початку повномасштабної війни. За словами московського мера Сергія Собяніна, російська ППО перехопила понад 1600 безпілотників, близько 450 з яких прямували на Москву. Було пошкоджено Московський нафтопереробний завод, житлові будинки, загинули люди.
Цікава деталь: атака відбулася в останній день виборів до Держдуми РФ. Москва одразу оголосила, що Україна нібито намагалася зірвати голосування. Київ, своєю чергою, наголосив на ураженні об’єктів нафтової та логістичної інфраструктури, які забезпечують російську воєнну машину.
Отже, перед нами вже не просто історія про дрони над Москвою. Війна поступово приносить свою ціну туди, де донедавна її вважали чужою.
Ще недавно для більшості росіян війна існувала десь далеко – в Україні. Тепер сирени лунають у Москві, вибухи чують мешканці столиці, палають промислові об’єкти, порушується робота аеропортів. Російська влада змушена витрачати дедалі більше ресурсів не лише на наступ, а й на захист власної території.
Але тут важливо не потрапити в пастку красивої, але занадто простої формули: “Москва горить – отже, Путін скоро зупинить війну“.
Ні. Сам по собі удар по столиці не є кнопкою, яка вимикає війну.
Читайте також: Ми живемо у подвійних емоційних ножицях
Історія сучасних конфліктів показує: влада може витримувати навіть дуже болючі удари, якщо вважає, що продовження війни все ще відповідає її політичним або стратегічним цілям. Тому значення має не сам факт вибуху над Москвою, а накопичення ціни війни.
Саме тому набагато важливіше, що горить не тільки небо над столицею, а й російська паливна інфраструктура.
Москва має величезний нафтопереробний комплекс. За деякими даними, завод у 2024 році переробив близько 11,6 млн тонн нафти. Українські удари по російських НПЗ та паливній логістиці вже спричиняли перебої з пальним, зростання цін і локальний дефіцит нафтопродуктів.
Ось тут і проходить межа між ефектним ударом та стратегічним тиском.
Якщо російське керівництво може компенсувати чергову атаку, швидко ремонтувати підприємства, перекидати ППО, збільшувати виробництво дронів та продовжувати фінансувати війну – одного лише видовища палаючої Москви недостатньо.
А якщо кожна така атака додає нову проблему: дорожче паливо, складнішу логістику, більші витрати на ППО, перебої в роботі промисловості, втрати для воєнної економіки, – тоді йдеться вже про інше.
Йдеться про ціну продовження війни.
Президент України Володимир Зеленський прямо пов’язує далекобійні удари по російських нафтопереробних підприємствах із прагненням зменшити ресурс Москви для ведення війни. Українське Міноборони також описує удари по паливній інфраструктурі як частину кампанії з послаблення російської військової спроможності.
І все ж є ще одна незручна правда.
Поки над Москвою вибухають дрони, російські ракети та безпілотники продовжують бити по Україні. У ту саму ніч Росія атакувала Україну 138 ударними безпілотниками. Українські Повітряні сили повідомляли про знешкодження 101 із них. У Київській області загинули цивільні, серед них діти.
Отже, питання не в тому, чи може Україна дістати Москву.
Може.
Питання в іншому: чи зможе Україна зробити так, щоб продовження війни ставало для Кремля дедалі дорожчим – військово, економічно і політично?
Саме це, а не кількість диму над російською столицею, зрештою визначатиме ефект далекобійної кампанії.
Москва може горіти ще не раз.
Але між фразами “Горіла Москва” і “Путін припинив війну” лежить величезна відстань.
І цю відстань одними ударами не подолати. Але без здатності завдавати Росії відчутної ціни за агресію примусити її рахуватися із завершенням війни теж значно важче.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Володимир Кравченко, журналіст
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.