Навесні 1733 року англієць Джон Кей отримав патент на “колісний човник” для ткацького верстата. Цей, на перший погляд, непоказний винахід започаткував цілу низку змін в технології виробництва, які зрештою призвели до індустріальної революції. Завдяки якій Британія перетворилася на “світову майстерню”, яка виробляла половину промислової продукції всієї планети.
Джон Кей рятується від розлючених співвітчизників
Звісно, і до появи фабрик (а саме в цьому й полягав сенс промислової революції) Англія не пасла задніх. Вже в XVI сторіччі стрімкий розвиток місцевих мануфактур вивів її у лідери європейської ткацької промисловості.
І якщо за середньовіччя символом багатства цієї країни була вовна – яку здебільшого постачали до Фландрії, то за нового часу з Англії вивозили переважно готові вовняні сукна (а фламандці натомість змушені були переорієнтуватися на іспанську сировину).
Проте несподіваного удару по англійських ткачах завдали… Великі географічні відкриття та колоніальні загарбання. Бо якщо спочатку серед товарів, які спритні європейські торгівці вивозили зі Сходу, переважали коштовніші прянощі, то в XVII сторіччі настала черга індійських тканин з бавовни – легших за вовняні, по-східному яскравих і при цьому часто-густо дешевших.
Головним постачальником східних товарів на Британські острови була англійська ж Ост-Індська компанія. Поступатися власними прибутками з “патріотичних” міркувань вона не збиралася. Навпаки – усіма засобами заохочувала купівлю співвітчизниками східної продукції.
Читайте також: Філософія корупції. Урядовий “експеримент” Френсіса Бекона
“Золотою добою” для індійського імпорту стали часи Реставрації Стюартів – коли з’явилася “індустрія моди” з постійною зміною фасонів і моделей (проте незмінно зі східних тканин). Аристократія, звісно, купувала тканини дорожчі, натомість середній клас, що тягнувся за нею, готовий був купувати й доступніший ситець, якщо він імітував коштовні зразки – тож внаслідок кількості саме торгівля ситцем забезпечувала компанії чи не найбільші прибутки.
Наприкінці XVII сторіччя на Британські острови завозили до півтора мільйона рулонів індійських тканин щорічно. Кожний шилінг, заплачений за них, означав втрату цього шилінга місцевими виробниками (і звичайними ремісниками, і власниками мануфактур). Не дивно, що опиралися вони цій “навалі”, як могли, — зокрема й через спеціальні закони.
Один з перших, ухвалений ще в 1678 році, скажімо, вимагав, щоб небіжчиків ховали в одязі лише з вовни. Тричі на голосування виносили законопроєкт про цілковиту заборону імпорту бавовняних тканин, але без успіху — лобісти Ост-Індської компанії виявилися сильнішими. В 1700 році парламент заборонив ввезення фарбованого ситця. Проте це призвело до того, що індійську тканину фарбували вже в Англії, а популярність його лише зросла.
В 1719 році дійшло до погромів крамниць, які торгували індійською продукцією, та нападів ткачів на перехожих, вдягнутих у ситець. Іноді одяг з них просто зривали, навіть із панянок, занурювали в кислоту й урочисто носили ці “трофеї”, натягнувши на жердини, по лондонських вулицях.
Листівка, присвячена ухваленню закону проти індійських тканин
Ось тоді парламент таки заборонив імпорт і навіть носіння будь-яких індійських тканин, при цьому штрафи з порушників стягувалися на користь донощиків. Ввозити дозволили лише саму бавовну та виготовлені з неї нитки (англійці тоді просто не вміли прясти їх якісно).
Теоретично це дозволяло тоді вже британським ткачам (Британія була утворена в 1707-му) просто “перейти” на імпортну сировину. Але не усувало іншої конкурентної переваги індійців – дешевизну їхньої робочої сили. І поки собівартість їхніх тканин була нижчою, зупинити їхнє завезення хоча б контрабандою не вдавалося.
Протиставити цьому британці могли лише більшу продуктивність власного виробництва. І саме в цей момент з’явився Джон Кей з його патентом.
Між іншим, це був не перший його винахід. За шість років до того він запропонував замість традиційного берда з очерету використовувати металевий, а в 1730 році запатентував машину для скручування вовняної тканини. І все ж справді відомим винахідник став саме завдяки “човнику”.
Читайте також: “Війна троянд”, якої не було?
Сконструйований Кеєм механізм із чотирма коліщатами, дозволяв ткачу, сидячи перед верстатом, самому — однією рукою! – протягувати нитку безперервно від краю до краю тканини. Зі швидкістю, яка дозволяла сучасникам називати кеєвський “човник” летючим. Там, де раніше працювали двоє, ту ж роботу міг виконувати лише один майстер.
Саме це, однак, викликало найбільше занепокоєння самих ткачів. Вони остерігалися, що підприємці просто звільнятимуть тепер вже “непотрібних” помічників. Тож замість подяк, робітники почали писати королю скарги. З проханням припинити “небезпечні експерименти”.
Джон Кей
Підприємці, навпаки, винахід оцінили. Проте не вважали за потрібне винахіднику за нього віддячити. Кея не рятувала навіть наявність патенту. “Човники” виготовляли піратським способом, і при тому масово. За скарги – цього разу до суду — довелося засісти вже самому винахіднику. Але й похвалитися успіхом йому ніяк не випадало.
Виробники навіть створили особливий “клуб”, який оплачував судові витрати кожного з його учасників в разі, коли винахідник намагався притягнути його до відповідальності. І зрештою мало не довели його до банкрутства.
Сам Кей при цьому не припиняв працювати над новими винаходами – людиною він був все ж завзятою. Проте грошей на втілення задуманого вже не мав. Зрештою Кей залишив батьківщину та перебрався до Франції, де йому пообіцяли виплату регулярної пенсії за роботу із запровадженням нової технології на мануфактурах Нормандії.
Цікаво, однак, що більшість тамтешніх підприємств зрештою також були оснащені переважно піратськими копіями “човників”. Втримати монополію навіть у такій бюрократичній країні як Франція, Кей не зміг. Втім, і для розвитку вільного підприємництва умови “старого режиму” були насправді затісними — конкурувати на рівні з британськими підприємствами французькі не могли ще кілька десятиліть щонайменше. Саме за цей час, власне, Британія і стала “світовою майстернею”.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.