Україна залишається в стані боротьби, де результат визначатиметься не лише фронтом, а й тим, чи витримає держава власне навантаження.
Україна має бути готовою до затяжного конфлікту з Росією, який може тривати ще кілька років. Про це пише The Economist з посиланням на урядові джерела.
У передмісті Києва група патріотично налаштованих підлітків проходить військові тренування під наглядом інструкторів. Наймолодшому – 14 років. Вони приходять сюди кілька разів на тиждень після школи й відкрито говорять про готовність замінити загиблих військових. Для них це виглядає як обов’язок, що вже став частиною повсякденності війни.
Водночас у самому Києві 28-річний Іван живе в ізоляції, переховуючись від мобілізації. Колись він підтримував армію фінансово, але тепер уникає будь-якого контакту із зовнішнім світом і фактично випав із суспільного життя.
Видання зазначає, що такі контрастні історії співіснують не тільки у межах одного міста, але відображають різні реальності війни в Україні – від патріотичного ентузіазму до ухилення від мобілізації.
Попри це, загальна картина війни для України змінилася. Лінія фронту значною мірою стабілізувалася, підтримка з боку Європи триває, а країна швидко розвиває власний оборонний сектор, зокрема виробництво дронів. Водночас політичне керівництво дедалі більше розглядає затяжну війну як неминучу.
Україна досягла критичного етапу: вона зберегла суверенітет, але сама по собі стійкість ще не означає перемоги. Перед державою постають питання виснаження ресурсів, людського потенціалу та довгострокової стійкості суспільства.
Війна, яку Україна поки що стримує
Українські військові повідомляють про поступове підвищення ефективності оборони, значною мірою завдяки використанню безпілотних систем. За їхніми оцінками, втрати російських військ залишаються високими, а темпи відновлення особового складу – недостатніми для компенсації.
Росія, попри постійний тиск на фронті, не досягає заявлених цілей на Донбасі в заплановані терміни. Українське командування стверджує, що перевага проявляється не лише в технологіях, а й у швидкості адаптації та мотивації підрозділів.
Важливим фактором стали далекобійні удари по інфраструктурі постачання та військовим об’єктам на території Росії. Значну частину таких систем Україна виробляє самостійно, поступово зменшуючи залежність від зовнішніх постачань, хоча розвіддані від партнерів залишаються критично важливими.
Євген Карась, командир 413-го полку, каже, що досягти цілей в глибокому тилу РФ зараз “втричі легше”, ніж було. Його підрозділ провів кілька важливих операцій, зокрема удари у березні по Silicon El, виробнику мікрочіпів для російських балістичних ракет. Військовий каже:
“Війна не є раєм для України, але для Росії справи йдуть набагато гірше, і буде ще важче”.
Він прогнозує кризу російської протиповітряної оборони до осені. До того часу виробництво балістичної продукції в Україні має бути в повному розпалі, що викликає страх і збентеження глибоко всередині Росії.
Видання підкреслює:
“За всіма загальноприйнятими показниками Україна вже мала б програти. Вона гальмує противника, чиє населення в 4,5 рази перевищує її власне, який має в 28 разів більшу площу суходолу та економіку в 12 разів більшу за її власну”.
Ціна війни
Попри військові успіхи, внутрішні наслідки війни стають дедалі відчутнішими. Українська інфраструктура зазнає регулярних ударів, а енергетична система залишається вразливою. Масовані атаки безпілотників і ракет продовжують впливати на великі міста, включно з Києвом.
Економіка утримується на плаву завдяки міжнародній допомозі та розвитку оборонного сектору, однак втрати робочої сили є значними. Загальне скорочення населення працездатного віку суттєво впливає на темпи відновлення.
Найбільш критичним залишається стан енергетики. Представники громадського сектору та радники уряду наголошують, що саме енергетична стабільність, а не лише ситуація на фронті, визначатиме стійкість країни найближчими роками.
Тарас Чмут, громадський активіст і радник Міністерства оборони, каже, що зараз він більше хвилюється про енергетику, ніж про лінію фронту. Він каже:
“Війни ведуться не арміями, а суспільствами. Якщо віра в нашу здатність витримати війну зруйнується, то зруйнується і воля до боротьби”.
Суспільство при цьому залишається напруженим. Опитування, проведені в Україні, фіксують три великі групи: стійких патріотів, поміркованих скептиків і демотивованих громадян. Серед чинників, що найбільше підривають довіру, називають корупцію та недовіру до інституцій.
Внутрішні ризики та політична напруга
Питання мобілізації стало одним із найбільш чутливих у суспільстві. Хоча армія загалом забезпечує необхідний набір, нерівність у підходах і випадки примусової мобілізації викликають суспільне невдоволення.
Паралельно з цим у країні загострюються політичні суперечності. Корупційні скандали та боротьба всередині еліт підривають довіру до влади, особливо на тлі неможливості проведення виборів у воєнний час.
Попри публічну стійкість і дипломатичні зусилля президента Володимира Зеленського, в Україні зростає критика щодо стилю управління на найвищому рівні. За словами співрозмовників, наближених до політичних процесів, система ухвалення рішень дедалі більше концентрується навколо вузького кола осіб, а формат управління набуває більш централізованого характеру.
Інсайдери стверджують, що Офіс президента посилив вплив на інформаційне середовище, зокрема через мережу пов’язаних медіаресурсів і соціальних акаунтів, які використовуються для формування публічних наративів і критики опонентів. Окремі антикорупційні ініціативи, за їхніми словами, нібито стикалися з тиском і зустрічними юридичними діями.
Також у матеріалі згадуються кадрові перестановки в силових структурах, які, на думку критиків, можуть свідчити про посилення особистої лояльності як ключового критерію призначень.
“Зеленський не терпить сильних людей”, – скаржиться високопоставлений офіцер розвідки. “Він створив навколо себе культ вірності”.
Війна без кінця
Переговорні процеси, які періодично виникали за участі міжнародних посередників, не привели до стійкого результату. Ідеї компромісного миру з поступками територій наразі втратили політичну підтримку.
Фактично бойові дії тривають у режимі виснаження, де обидві сторони намагаються досягти переваги через довготривалий тиск. Жодна зі сторін не демонструє готовності до швидкого завершення війни.
“Урядові джерела повідомляють, що Зеленський наказав готуватися до ще двох-трьох років війни. Немає переконливої причини, чому Україна не може продовжувати воювати так довго. Вона виживе, хоча й заплямована мілітаризмом та корупцією воєнного часу. Для деяких українців цього недостатньо”. – пише видання.
Війна в Україні – останні прогнози
Раніше аналітик Майкл Кофман заявив, що Росія не досягла очікуваних результатів на фронті й дедалі більше покладається на виснаження України через масовані удари по інфраструктурі.
Нещодавно Кофман був в Україні. Він прокоментував, які настрої зараз серед українців щодо переговорів і можливого припинення вогню. За словами аналітика, “Україна об’єктивно перебуває у кращому становищі, ніж раніше”: