Підбиватимемо підсумки величезного глобального дипломатичного турне – Бішкек і Сполучені Штати, де відбувалося G20. О 3-й ночі після цього Путін збирає пул журналістів і починає вголос говорити про знищення української енергетики системно і методично.
І не лише про це він говорив, звісно. Це показовий сигнал, що поїздка Силуанова й візит Нарендри Моді та Сі Цзіньпіна до Бішкеку мали, радше всього, не надто приємний для України наслідок. Як ви оцінюєте оті всі великі дипломатичні торги?
Що стосується історії з G20, то сама зустріч ще тільки має відбутися в Нью-Йорку. Це був попередній човниковий візит міністрів фінансів – це звичайна практика. Їх приймали в Південній Кароліні й там обговорювали все.
А от ті ініціативи, які Нарендра Моді озвучив на зустрічі з Путіним, про те що війну треба зупиняти, – це, звісно, відповідає пропозиціям із США, які хочуть вдихнути життя в діалог, що вже закінчився, про мир із Москвою.
Ось це має значення, тому що виходить, що протагоністом війни залишається тільки сам Путін і, можливо, головні сателіти – учасники ХАСІ. Це безпосередньо Північна Корея, Іран, який залучений опосередковано, але все одно також. А взагалі навіть позиція Китаю нам не зрозуміла до кінця.
Путін вночі зібрав цей брифінг для того, щоб відповісти Нарендрі Моді. Сказати, що ні, ми будемо ескалювати ситуацію далі. Ми не збираємося йти ні на які компроміси й не договорюватимемося про мир.
Я вже десь говорив про те, що все-таки запрошення Силуанова, допущення Силуанова в Південну Кароліну (до речі, його навіть на фінальну фотографію не пустили, могли б у принципі не запрошувати, таке теж бувало) – це все-таки маленький сигнал про те, що Путін міг би приїхати. Зараз я не дуже впевнений, що він наважиться поїхати до Нью-Йорка, – з причин безпеки. Але міг би приїхати, бо Бессент, міністр фінансів, передав Силуанову 28 пунктів мирного плану, який дуже пропонував Трамп. Він живий, треба приймати його.
Ну, Силуанов не та фігура, яка взагалі може реагувати навіть хоч якось на такі заяви, тому він лише міністр фінансів. Але спільна відповідь уже звучала: Москва відмовляється від будь-яких мирних переговорів. Неважливо, якою риторикою це супроводжується. Зауважте, як хворобливо Москва реагує в особі Путіна на такі ж дії у відповідь – Німеччину він коментував, дрони в Лейпцигу, в аеропорту, і на відповідь Зеленського про те, що ми будемо тепер завдавати удари, не зважаючи на цивільний об’єкт авіаційний. Ну, раз так, отже, так. Хоча, власне кажучи, чому б і ні.
І ось це сильно зачепило Путіна. Він навіть закінчив тим, що сказав: “Ну, після заяви Зеленського ми з терористами не розмовляємо”. Хоча рівно це саме Москва робить постійно. Тому він просто не збирається закінчити війну. Тут інших інтерпретацій немає.
Ви згадали про збільшення формату ескалації. Тобто зараз російські інтервенти будуть відпрацьовувати по об’єктах цивільної інфраструктури, включно з енергетикою, водопостачанням, можливо, газорозподільчими мережами. Дональд Туск, польський прем’єр, казав, що Україна може опинитися в драматично складній ситуації впродовж найближчих 6-7 місяців. Які плани, на вашу думку, готує Кремль?
Сумнівів немає: по енергетичній інфраструктурі, господарській, забезпечення життєдіяльності, комунальній інфраструктурі удари будуть цією зимою. Це вже невідворотно.
По-перше, вони вже були, це не перший раз Україні взимку таке переживати, минула зима не краща була. Можливо, вони інтенсифікують, скориставшись тим, що в Україні дефіцит, фактично зараз немає протиракет для систем Patriot, систем ППО. І цим Москва користається. Одне з двох: або в Україні повинні бути ці засоби ППО, щоб максимально, наскільки це можливо, захистити об’єкти енергетичної інфраструктури й інші, або дати Україні, якщо немає таких протиракет, ударні засоби – тоді у відповідь на дії Москви будуть знищені об’єкти енергетичної й іншої інфраструктури в Москві й у великих містах, що логічно. І, можливо, Захід стоїть перед цим вибором: або дати все-таки засоби ППО, протиракети для Patriot, або допомогти Україні з балістикою, щоби прискорити її виробництво й розпочати удари. Другого чи третього варіантів немає. Адже третій – це мирні домовленості, він їх відкидає.
Тому, якщо немає достатньо засобів для того, щоб не допустити істотного знищення енергетичної інфраструктури української, отже, треба знищити відповідну інфраструктуру російську, для того щоб ціна такої ескалації була дуже-дуже високою.
Наскільки я розумію, Путін готовий на будь-яку ціну, на превеликий жаль, настрої всередині Росії його турбують не надто сильно. Хоча, можливо, якщо відбулося б стрімке падіння рівня життя, тоді і Путін був би змушений зреагувати.
Наскільки я розумію, візит Реткліффа, шефа ЦРУ, до Москви був також проміжним перед самітом у Бішкеку. Радше всього, Реткліфф міг привозити пропозиції, якісь матеріали чи дорожні карти. З духом Анкориджа, без духу Анкориджа – не суть важливо. Путін знову зосередився на цьому, згадав і почав розповідати про звільнення американських громадян. Але це справа доволі технічна, і це могло вирішуватися без особистого візиту Реткліффа напередодні Бішкеку.
У принципі нічого особливого на тому саміті не ухвалили. Але туди приперлися Сі Цзіньпін і Моді. Відповідно, вони підняли статус і самого заходу, і Путіна. Могли прислати заступників, пояснити, що часи такі. І цьому передував візит Реткліффа.
Якщо говорити про так звані мирні плани Дональда Трампа, які, можливо, реалізовувалися б не зараз, а десь за пів року, особливо з урахуванням того, що готує нам Путін, – що міг привозити Реткліфф?
Я все ж таки думаю, що візит Реткліффа не був пов’язаний із самітом ШОС. Він міг стосуватися будь-яких можливих форматів для проведення мирних переговорів – ШОС, або G20, або окремий якийсь саміт. Хоча привід хороший – у Нью-Йорку проведення саміту G20. Якби Путін туди прибув, туди міг би прилетіти Зеленський. Про це писало Axios, достатньо солідне видання, журналісти його близькі до американської адміністрації, – про те, що Реткліфф обговорював можливість проведення тристороннього саміту між Зеленським, Путіним і Трампом.
Москва зразу відреагувала: “Ми, як і раніше, готові прийняти в Москві Зеленського». Що означає: «Ні, жодної тристоронньої зустрічі не буде”. Ось, Москва на це вже відреагувала.
Я підозрюю, що за час, що вів переговори з Наришкіним і Бортниковим Реткліфф (а можливо, із самим Путіним по колл-зв’язку або ще якось), обговорювалися всі теми, не тільки тема українська, звісно, хоча вона була пріоритетною, це точно, – Трампу перед виборами треба показати хоч якийсь результат.
Інакше його півтора року виглядають після обіцянок про зупинення війни в Україні абсолютно по-лузерськи. Хоча й близькосхідна тема невиграшна, але тут йому завжди здається, що він через діалог із Путіним може чогось добитися. Та зараз уже менше здається, зараз він більше скептик.
Але я думаю, що обговорювалось і питання взаємодії Москви і Тегерану. Швидше за все, розмови йшли, прямо чи не зовсім, про недопустимість вторгнення на територію країн Балтії. Хоча вже Трамп прокоментував, сказав, що Путін не збирається нападати на країни НАТО.
Але, знову ж таки, могли бути й окремі якісь питання, не можна виключати, що стосувалися і політв’язнів, і американських громадян, які ще можуть залишатися в Росії, та інші. Але головним питанням була Україна. І я так розумію, по всіх питаннях не договорилися. Можливо, по Близькому Сходу, по іранській війні і всьому, що пов’язано з Іраном, щось було. Наприклад, якщо Вашингтон застерігає Москву від передачі ядерних технологій Ірану. Гадаю, Москва на це піде і не стане форсувати ситуацію – не її тема. А по Україні точно не договорилися.
Путін також говорив про мобілізацію. І почав ледь не клястися, що мобілізації не буде в Росії, що це брехня. Тобто тема актуальна для Російської Федерації. Наскільки я розумію, закінчилися російські ура-патріоти, які б хотіли занирнути з відповідними наслідками в м’ясорубку війни.
Ви знаєте, я скептик щодо проведення мобілізації Путіним і Кремлем. Чому? Тому що для мобілізації зараз дуже невигідний період з точки зору фази війни, тому що Москва стоїть на місці, не перемагає точно ні на фронті, ні взагалі. За це літо – 50 на 50 по ударах по тилах, так звана війна міст. Усе ж таки треба сказати, що і довіра до Путіна інша тепер. Це не означає, що вона нульова чи люди проти війни. Але вона зовсім не така. Він обіцяв швидку війну, бліц-криг. Потім він обіцяв затяжну війну (ну, знову ж таки, яка це затяжна – це ж не 100 років, не 10 років, не 5 років), у результаті якої перемогу буде здобуто.
А тепер вже яка нова тактика? Мобілізаційна? М’ясом закидати і взяти? Що взяти – залишок неокупованої частини Донецької області? Але це не ціль. Він це російському обивателю не обіцяв. Він обіцяв усю Україну. Усю Україну.
І тому я скептик стосовно того, що він наважиться зараз дратувати й без того знервоване населення проблемами паливними з бензином, з “Вайлберрісами”, “Озонами”, дронами. Тепер ще додасться аеропортова війна, бо вже відмовляються авіакомпанії літати в Росію, що логічно. Мені не видається, що це слушний момент.
Ну і ще є причина: проводити мобілізацію у вересні наприкінці або в жовтні – це означає ввійти в зимовий період із набраними військами. Ну, в зимовий період «гібрі» буде більше навіть, ніж літом. Вона більша буде. Тому що об’єктивно в цей період наступати важче, ніж літом, намагатися займати нові населені пункти.
Тому Путін розмірковував. Він же не коментував до цього мобілізацію, а тепер жорстко, різкіше сказав. Зазначу, до нього це зробив Медведєв на якомусь заході – нові медіа якісь. Він же формально керманич “Єдиної Росії”. І він сказав теж, що нічого не буде, ніякої мобілізації, нам вистачає хлопців, як він сказав, які за контрактом проходять службу і беруть участь у так званому СВО. І я взагалі схильний думати, що це дійсно так. Що вони мобілізацію проведуть в якійсь іншій формі – більш прихованій, яка менш дратуватиме обивателя, менше лякатиме, що йому доведеться особисто долучитися не добровільно у війну в Україні. Мені здається, що Путіну треба було, він вважав за потрібне саме це сказати.
Вони б могли уникнути цієї теми, але вони не стали її уникати. Вони її артикулювали на цьому брифінгу по закінченні саміту ШОС. Тож поки що більших передумов – не тому, як готуються військкомати, міноборони і так далі, вони це роблять як завжди, наче мобілізація буде, а от сам Путін, мені здається, все-таки побоюється її проводити.
Щодо самого Путіна з’явилась публікація (я не можу перевірити, відповідних джерел у мене нема), автори якої повідомляють, буцімто Путін сказав, що якщо він зупинить війну в теперішній фазі, то його повісять. Якщо це вкид, то з якою метою? Що Путін би, може, і хотів зупинити війну, але дугінці з медведівцями його повісять? Особливо з урахуванням того, що почав проявлятися «друг» усіх радянських вождів Альцгеймер, чи вже Паркінсон починає підкрадатися. Делірій на тему касаток і ведмедів – це теж показово.
Чому Путін, чи псевдо-Путін, заговорив про те, що його повісять у разі зупинення війни? Кому могла бути потрібна така публікація?
Знаєте, якби це був не Economist, то ми б могли міркувати в якихось імовірностних категоріях. Але Economist уже вийшов із публікацією Мельниченка, її теж широко обговорювали. Це учасник списку Forbes, наближений до Романа Абрамовича бізнесмен, мільярдер. У них спільний бізнес і різні стратегічні плани теж спільні. Тому можна припустити, що за спиною Мельниченка маячив Абрамовича з усіма наслідками – погодженням в адміністрації президента і так далі.
І ось навздогін наступна публікація. Я не знаю, чи говорив таке Путін, що його повісять, чи можна цьому довіряти і кому він це говорить. Я не буду про це говорити. Те, що передається тим самим настрій – тривожний, непевний, напружений, стресовий – всередині Кремля і навколо Путіна щодо війни, це точно. Я думаю, що цю публікацію передають напевно. Навіть якщо хтось був замовником цієї публікації, якщо хтось хотів, щоб така інформація прозвучала.
Але цілком можна допустити, що та ж частина олігархів разом із бюрократами, які не хочуть довгого продовження війни… Мельниченко ж прямо сказав, що війна – це помилка. Але якщо помилка, значить, витікає відусюди, що вони хочуть впливати на ситуацію, щоб Захід десь назустріч пішов Путіну, тому що Мельниченко говорив. Він не згадував Путіна і взагалі не звинувачував Путіна, але говорив про те, що їм буде погано, що якщо Росія програє, то вона розвалиться, Китай її захопить, ядерна зброя розосередиться по нових територіях в результаті розпаду. Тому може бути, що вони продовжують той самий сиквел до основної публікації, що ситуація така, треба тільки піти назустріч, треба допомогти Путіну не втративши лиця виглядати переможцем у цій війні. Ну а з яким рахунком, з яким результатом – це вже питання узгодження.
На мою думку, тут більше схоже на такий вкид, який відображає ситуацію. Він показує невпевненість у тому, що цим планам судилося здійснитися. Якби це був вкид, який зовсім ні на чому не ґрунтується… Але ж там, по суті, говориться про те, що хороших ходів у війні немає, ескалація єдино можлива, щоб не повісили, щоб не сталося чогось гіршого для Путіна.
Я цілком можу припустити, що хоча поява публікації сталася завдяки джерелу в Москві, але все-таки в ній є частка правди, авжеж.
Намагаюся це уявити: зібрав Путін Медведєва, Собяніна, Бортникова, Наришкіна і каже: слухайте, якщо я зупиню війну, мене ж повісять, правда? І дивиться на них. І вони на нього дивляться.
Ну, не знаю, хто може Путіна повісити. Гіркін-Стрєлков? Так він у тюрмі сидить. Пригожин? Так він давно в царстві Аїда. Якщо ця публікація в Economist не просто так плювок у повітря, які такі «середовища» могли б на Путіна так впливати? Крім одного – китайського. Китайське середовище, наскільки я розумію, готується до повноцінного поглинання російських територій, які китайці, можливо, вважають не російськими, а китайськими. Ідеться про так званий безвіз, безвізовий режим. Путін у Бішкеку сказав: будемо просувати ідею про безвізовий режим для громадян КНР в Росії. Кого боїться насправді Путін? Якщо справді це реальний сценарій про табуретку, яку з-під нього вибиває Медведєв валянком.
Ну, це треба розуміти як евфемізм, усе-таки не можна це розуміти буквально. Але, я думаю, що він мав адресата іншого, щоб побоюватися його реакції. Це все-таки малося на увазі середовище як мінімум військове, яке є похідною від громадянської маси. Тобто ті самі військові, які помирали, їхній рахунок, можливо, іде на сотні, сотні, сотні тисяч, що в них свій рахунок до влади і що вони повинні відчути закінчення війни як однозначну перемогу, навіть якщо максимізовано.
Тому я не думаю, що Путіну варто реально боятися оточення. Якусь там незадоволену частину, від якої йде бурчання? Олігархія – це теж не силова частина. Побоюватися Путін може тільки реальної сили, а реальна сила – серед військових.
А яку силу ще хтось має?Китай чекатиме, поки Москва сама впаде в руки і скаже: заберіть нашу територію. Китай ні з ким не воює. Він не буде форсувати цю ситуацію. Ні допомагати, ні топити. Бо росіяни все зроблять своїми руками, їм нічого не треба допомагати, нічого взагалі. Вони самі біжать назустріч цьому колоніальному статусу підстрибуючи, аби тільки не опинитися в руках Заходу «проклятого». А на Сході «робіть з нами що хочете». Безвіз, усе що хочете.Тому в Китаю зараз великих проблем немає.
У Китаю є одне побоювання: а що як дійсно Путін не вивезе цю війну? А що як ескалація, або мобілізація, або ще якийсь спосіб, в який він збирається війну продавати, не схожий на мир, не приведе до результату і до влади, замість Путіна, прийдуть якісь прозахідні кола? До речі, необов’язково, що вони будуть ліберальні, демократичні, прореформаторські. Ні – Мішустіни якісь, наприклад, або ще якісь. Цього Китай побоюється. Не хоче, щоб Москва знову, як субмаргінальна субстанція, попливла в інший бік, у бік Заходу.
А таке ми бачили, таке було. Початок 1990-х – падінням комунізму, і радянської системи, і СРСР було ознаменовано ось цими розпростертими обіймами,ніжками Буша, усім набором. Тому цього Китай побоюється. А от послаблення Росії, її знелюднення, навпаки, вітається. Чому? Млява війна для Китаю нормально. Єдине, як сказав Стубб, президент Фінляндії, що зустрічався з високопоставленим китайським представником, вони не допустять ядерної ескалації, використання ядерної зброї. Це так, тому що це вдарить по Китаю безпосередньо. Якщо Росія застосує ядерну зброю, то цю ядерну зброю матимуть і Японія, і Тайвань, і Південна Корея, і, можливо, ще хтось. І монополія Китаю в Південно-Східній Азії (якщо не брати до уваги Південну Корею, це особлива розмова) на володіння ядерними ресурсами, ядерною зброєю закінчиться. Китаю це не треба абсолютно.
Так, Китаю ядерна війна не потрібна, як і нікому. Але в теперішній фазі війни Путін демонструє, що в нього є вдосконалені «Шахеди» – реактивні «Герань-4», «Герань-5», і в нього є нові ракети, бандеролі, вибухової речовини в них достатньо багато для того, щоб завдавати доволі серйозних уражень на великій відстані.
Якщо говорити про формулу війни, яка зараз прокреслюється, виходячи з тих чи інших путінських-кремлівських заяв, вони готують геноцидальну тактику щодо України. І ми не легковажимо з урахуванням того, що вони масштабували виробництво реактивних «Шахедів». Трамп вдає, що візит Реткліффа був рутинний, і вони взагалі щось там намагаються реалізувати, і кудись там їздятьКушнер із Віткоффом, і з кимось далі вони говорять по телефону без результату. Принаймні в публічному просторі жодного вихлопу з цього нема.
Якщо окреслити план-мінімум, план-максимум, який зараз Путін показував не лише кремлівцям, але й Сі Цзіньпіну. Тому що Сі Цзіньпін також, наскільки я розумію, у Бішкеку хотів не лише почути про те, як китайці будуть безвізово заселяти Петропавловськ-Камчатський. Китайці теж потребували дуже конкретних речей і з тою метою Сі Цзіньпін і прибув. Ось задача-мінімум, задача-максимум – це ж не історія про Малу Токмачку. За всієї поваги до Малої Токмачки.
Ну, це очевидно. Залужний же ж сказав у своїй статті черговій, що на фронті ситуація рівноваги. Можна погодитися з цим, дійсно, так і є. Тобто ця ситуація не надає переваг жодній зі сторін, а Путін навіть більше потребує її. Тому що йому треба в найближчий термін. Уже звучать нові дати: до Нового року взяти під контроль Донецьку область, неокуповану її частину. Це близько 6,5 тисяч квадратних кілометрів, 15% території Донецької області.
Отже, залишається тільки одне – кошмарити населення, деморалізувати його. Про це кажуть його придурки різного роду пропагандистські, якийсь Толстой, усі Журавльови. У принципі вони так само кажуть про те, що потрібно закошмарити до такого стану українське населення, щоб воно благало свою владу, щоб та на будь-який варіант миру погодилася, навіть найкабальніший, навіть капітуляційний, з територіальними поступками.
Я думаю, саме цієї стратегії Путін збирається дотримуватися. І удари по цивільній інфраструктурі по всій території України на це й націлені.
Тому що всі інші варіанти Путіну недоступні. Він не може нічого більше зробити. Якби він міг захопити Донецьку область усю, вийти до межі Дніпропетровської області, Харківської області з боку Донецької, мабуть, він би це зробив. Але ж цього він не може зробити. Отже, йому залишається тільки інтенсифікувати ті удари, які й без того завдаються по території України. Тільки так я це бачу.
Може скластися враження,що ми з вами два психологи, які працюють із криміналітетом, і ми намагаємося розшифрувати оцю кримінальну психологію.
А ми хоч раз помилилися, Антоне? Нехай переглянуть старі ефіри й порівняють. Один раз – не пам’ятаю такого, але може бути. Визнаю, я можу помилятися.
У будь-якому разі Путін заговорив і про те, що він свідомо не б’є по так званих центрах прийняття рішень, бо йому потрібні люди при владі. Що це має означати? Він намагається з одного боку дискредитувати всю українську владу як буцімто якусь там нелегітимну, нема з ними про що говорити, але водночас повторює публічно в Бішкеку, що він свідомо не б’є.
Я думаю, це тому, що він побоюється таких самих ударів по таких самих об’єктах у самій Москві, по ньому самому, по його родичах, по його оточенню. Тобто він хоче, щоб війна йшла за дужками і залишалися самі головні об’єкти прийняття тих самих рішень, представники влади й він сам теж.
Знаєте, у нього перед очима цього року доля Хаменеї, якого вбили звичайною ракетою «Томагавк». А якщо припустити, що в Україні все-таки балістика з’явиться, своя або чужа – неважливо, якщо це відбудеться цієї осені або зими, тоді Путіну ці домовленості важливіші, ніж якесь зернове перемир’я, як воно було колись, чи в Чорноморському басейні перемир’я, зупинення вогню або навіть повітряне перемир’я. Це набагато важливіше. Він буде дотримуватися цієї домовленості до кінця, тому що це стосується його особисто, у будь-якому випадку, його близьких. Тому навряд чи ми побачимо, що Путін порушить цю обіцянку. Тобто по-серйозному він по Банковій чи інших місцях не битиме.
А якщо говорити про військові цілі на території Москви? Президент Зеленський озвучив, що проблеми будуть у росіян з авіасполученням. Для Росії це дуже серйозний виклик. Але зрозуміло: якщо вони почнуть в буквальному сенсі стирати з лиця землі всі інфраструктурні об’єкти, важливі для Києва, наприклад, тоді щось подібне чекає і Москву. Хоча, можливо, Дональд Трамп буде впроваджувати свої якісь обмеження, робити це непублічно. Але якщо вони справді занурять Київ у морок, холод, то на Москву буде прилітати. Отже, наскільки високий чи низький цей больовий поріг московитів?
Якщо говорити конкретно про ініціативу Зеленського про небезпечність авіасполучення і цивільних об’єктів аеропортової інфраструктури, суден повітряних – так в Україні безполітна зона, ніхто не літає, аеропорти не працюють. Ми хіба цього не знаємо? Знаємо. Від самого початку війни, 4,5 роки жодного авіасполучення в Україні немає.
То що тут такого – тепер не буде і в Росії, в європейській частині, що є логічним продовженням.
Плюс тут наклалася історія з Лейпцигом. Німці, які це виявили, публічно оголосили, що це російський слід у виявленому дроні в аеропорті Лейпцига. Ніхто Зеленського не намагається стримувати в цьому сенсі. Москва відповідатиме, авжеж.
Але, з іншого боку, що 4,5 роки не обстрілювалося на території України? Який об’єкт залишився неушкодженим? Якщо не говорити про Банкову конкретно, хоча поряд прилітало, то який об’єкт – лікарні, школи, будинки, звичайні під’їзди? Я вже не кажу про військові цілі, мости – усе було. Тут питання можливостей, а не бажання. Бажання у Путіна – знищити все. Чи є в нього можливості – гарне питання, кількість балістичних ракет, які важко збивати, а в України дефіцит протиракет для систем ППО Patriot. Реактивні і звичайні дрони, інші засоби якісь збиваються, якісь ні. Тобто все залежить від можливостей, які має Москва. А бажання в них завжди величезне.
Але больовий поріг у Москви який? Зреагували б вони, якби почалися для них сюрпризи?
Дуже низький. Ми ж бачимо це по цьому року. У 2026 році по-справжньому, я наголошую, як мінімум європейська частина Росії відчула вдома, що таке війна. Не десь далеко, а саме вдома. І воно ще недостатнє, це відчуття, воно буде наростати, швидше за все, тому що в України немає жодного сенсу це все припиняти чи обходити. Я багато разів говорив, я був протагоністом тієї важливої думки – про те, що рано чи пізно почнуть гинути цивільні в Росії. Не тому, що Україна цього хоче, відповідальність уся на Путіні, це безсумнівно. А тому що так складається війна, вона має свої закони, які часто не підвладні людям, наказам, рішенням верховного головнокомандування.
Війна – це шматки металу з вогнем, які літають туди й сюди. І тому якщо думати, що ми знищуємо українське населення, а нам нічого не буде, – це дуже наївне уявлення про війну, уявлення людей, які війну по-справжньому не бачили. Тому, так, до кінця ще цього року росіяни відчують на собі в найтрагічнішому й найдраматичнішому ступені, що таке війна просто там, де ти живеш.
Безумовно, будуть величезні загибелі цивільних, це будуть десятки й сотні людей. А можливо, і більше, коли буде балістика. Уражатимуться цивільні об’єкти, нехай не думають, що вони (Захід) не даватимуть Україні здійснювати обстріли цих об’єктів. Ні, це відбуватиметься об’єктивно. Якщо сидить оператор, який запускає дрон, посилає ракету, у якого вбили близьких, родичів, він не озиратиметься на Зеленського – це важливо зрозуміти. І що довше йде війна і що більше керівництво в особі Путіна не погоджується на мир, то вища вірогідність того, що кількість, арифметика цих жертв збільшуватиметься. Оце й усе.