З одного боку, фінансова система виглядає стабільною: зростають міжнародні резерви, збільшуються депозити, розширюється грошова маса. З іншого — ця стабільність дедалі більше залежить від зовнішньої фінансової допомоги і не трансформується у реальне економічне зростання. Навіть зменшення обсягів виробництва, зокрема — у промисловості.
Січневі показники монетарного сектору фактично підтверджують: фінансова система країни працює у режимі підтримки макрофінансової стабільності, але не у режимі стимулювання розвитку економіки.
На кінець січня 2026 року облікова ставка Національного банку становила 15%, що лише незначно нижче грудневого рівня (15,5%). Формально це виглядає як початок пом’якшення монетарної політики. Але якщо подивитися на співвідношення ставки та інфляції, картина інша.
Розрив між обліковою ставкою і споживчою інфляцією зріс до 7,6 відсоткових пунктів — і це вже восьмий місяць поспіль його зростання. Фактично це означає, що реальна вартість грошей в економіці є однією з найвищих за останні роки. У результаті — ставка за новими кредитами зросла до 19,2%; депозитні ставки залишаються на рівні 9,2%; розрив між кредитними та депозитними ставками перевищує 10 в.п. Це не стимулює економічну активність. Навпаки — створює ситуацію, коли банківський сектор отримує стабільні доходи від процентної маржі, тоді як реальний сектор стикається з дорогими кредитними ресурсами.
Читайте також: Що не так з цінами і чи все правильно робить НБУ?
Що стримує кредитування?
Попри жорстку процентну політику, кредитування економіки зростає. Станом на кінець січня 2026 року обсяг кредитів резидентам становив 1,21 трлн грн, що на 9,7% більше, ніж рік тому. Однак структура цього зростання не є оптимальною. Корпоративне кредитування збільшилося лише на 3,4%, тоді як споживче кредитування зросло на 25,1%. Банки активно фінансують споживчий попит, але не інвестиції у виробництво. Це означає, що фінансова система поступово зміщується від підтримки економічного розвитку до фінансування споживання. Додатковим свідченням цього є роль державної програми “5–7–9%”. Станом на початок 2026 року — сума укладених кредитних договорів досягла 466,5 млрд грн; поточна заборгованість становить 152 млрд грн; частка цих кредитів у гривневому кредитуванні бізнесу перевищує 40%. Фактично значна частина кредитування бізнесу сьогодні існує завдяки державним програмам, а не ринковим механізмам.
Паралельно спостерігається швидке розширення грошової маси. Станом на кінець січня 2026 року вона досягла 3,96 трлн грн, що на 16,1% більше, ніж рік тому. Готівка поза банками зросла на 17,1%, що свідчить про збереження високого рівня недовіри до фінансової системи та значну частку готівкової економіки. Депозитна база також збільшується. Обсяг депозитів у банках досяг 3,17 трлн грн, що на 16,4% більше, ніж у січні 2025 року.
Проте це зростання значною мірою пов’язане з бюджетними витратами та зовнішньою фінансовою допомогою.
Читайте також: Облікова ставка НБУ: форма без змісту
Стабільність завдяки міжнародній допомозі
Станом на січень 2026 року міжнародні резерви України становили 57,7 млрд доларів — рекордний показник за останні роки. Але джерело цієї стабільності очевидне: зовнішня фінансова підтримка. Фактично валютний ринок функціонує у режимі керованого курсу. Національний банк покриває структурний дефіцит валюти через інтервенції.
З початку 2026 року від’ємне сальдо валютних інтервенцій становило 5,7 млрд доларів, що практично відповідає рівню минулого року. Інакше кажучи, валютна стабільність підтримується не стільки ринковими факторами, скільки зовнішнім фінансуванням.
Українська фінансова система сьогодні демонструє стабільність. Але ця стабільність має одну принципову особливість — вона значною мірою залежить від зовнішніх ресурсів.
Модель, у якій резерви формуються завдяки міжнародній допомозі, банки отримують високі доходи від процентних інструментів, кредитування бізнесу підтримується державними програмами, — не може бути довгостроковою основою економічного розвитку
Монетарна політика фактично вирішує лише одну задачу — збереження примарної макрофінансової стабільності. Однак для повоєнного відновлення цього недостатньо. Україна потребує доступного довгострокового кредитування; стимулів для інвестицій у виробництво; розвитку внутрішнього фінансового ринку. Без цього навіть високі резерви та стабільний валютний курс не зможуть забезпечити довгострокове економічне зростання.
Як наслідок — монетарна статистика початку 2026 року демонструє парадокс: фінансова система України виглядає стабільною, але ця стабільність дедалі більше залежить від зовнішніх ресурсів.
Головне питання сьогодні полягає не лише у стримуванні інфляції чи підтримці валютного курсу, а в тому — чи здатна монетарна політика стати інструментом економічного розвитку.
Без зміни підходів до процентної політики та стимулювання кредитування реального сектору українська економіка ризикує залишитися у стані стабільності без зростання.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Богдан Данилишин, академік НАН України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.