Бутко: Чому перекритий Ормуз не зруйнував світовий ринок


За оцінкою McKinsey, пікове порушення торкнулося 14% глобальної пропозиції нафти й газу — вдвічі більше, ніж в 1970-ті. 

Але катастрофи не сталося — за даними Kpler (посилання в коментарі) вже в вересні експорт з регіону повернувся до майже 80% доконфліктного рівня – 16,5 млн барів. на добу (без врахування Ірану). 

Система адаптувалася швидше, ніж будь-хто очікував, нафта, що називається “знайшла дірочку” – правда, досить дорогу й не дуже стійку. 

До березня через Ормуз йшло 21 млн барів. на добу – 16 млн барів. сирої нафти та 5 млн барів. нафтопродуктів. В момент закриття в березні відвантаження впали на 72% за десять днів — до 4,5 млн барів. на добу. 

А оскільки Кувейт, Катар й більша частина Іраку не мають трубопроводів в обхід протоки, їхня нафта фізично не могла залишити затоку. Але вже в вересні через протоку проходило лише 60% нафти – решта пішла іншими маршрутами. 

З’явилися три канали, кожен з яких вирішував своє завдання. 

Перший канал – трубопроводи. Саудівська Аравія погнала нафту на захід трубопроводом East-West Petroline до Янбу на Червоному морі. Завантаження в Янбу зросло з 0,75 млн барів. на добу до війни до 4,3 млн в червні. ОАЕ використовували трубопровід ADNOC до Фуджейри на узбережжі Оманської затоки, де відвантаження зросло з 1,1 до 2,7 млн барів. на добу. Водночас ці два маршрути тепер дають 40% експорту регіону – проти 17% до конфлікту. Це найдешевший спосіб обходу. Але трубопроводи не замінюють нафту з Перської затоки, лише перенаправляють її. І вони вразливі для атак.

Другий канал – “човниковий флот”. Для тих, хто не має трубопроводів — Кувейт, Катар, більша частина Іраку — нафта, як й раніше, йде через Ормуз, але не напряму. Танкери-човники завантажуються в портах Перської затоки, перетинають Ормузьку протоку та передають вантаж на інші судна у Фуджейри чи Сохара, вже за межами зони ризику. 

Читайте також: Європейські санкції і лазівки для обраних

За даними Kpler, у серпні понад 70% нафти, що перетинала протоку, міняло танкер в Оманській затоці. До війни таких операцій майже не було. Головне “витягти” нафту з затоки, а там якось розберуться. За оцінкою Kpler, на човникових рейсах працюють понад 60 суден класу VLCC (very large crude carriers). 

Ядро флоту – 35 суден, кожне з яких здійснило щонайменше три “кругових рейси”, з інтервалом близько 16 днів. Вони завантажуються в Басрі, Зірку, Міна-ель-Ахмаді та на острові Дас. Перевалка ділиться між Фуджейрою (54%) та Сохаром (45%). 

Третій канал – “тіньовий флот”. Багато танкерів йдуть з вимкненими транспондерами, а передача вантажу відбувається в відкритому морі. Wall Street Journal на початку жовтня описував цю систему як “небезпечні човникові рейси”, за які судновласники платять капітанам до 25 тис. дол. за рейс, морякам 10-12 тис. дол. – за такі гроші можна ризикнути. Kpler пише, що на маршрутах через протоку танкери просто перестали включати транспондери вже в травні. 

Щоправда, всі ці обходи та схеми – затратна річ й з’їдає значну частину маржі. Але альтернатива – залишити нафту в землі – ще гірша. Видобувачі нафти з Перської затоки готові платити, бо втратити виторг гірше, ніж втратити частину прибутку. А ось запуск нових родовищ поза затокою (з собівартістю 40-60 дол. за бар.) та вугілля замість нафти будуть економічно виправдані лише в разі реального закриття протоки. А поки що нафта з Затоки йде — ці проєкти не окупаються. 

Читайте також: Ормузька протока: ключі в руках Ірану

При цьому світова економіка витримала удар краще, ніж очікувалося. 

Brent підіймався вище за 120 дол. за бар., але не втримався на цих рівнях. Глобальне економічне зростання сповільнилося, але доволі незначно — МВФ знизив прогноз на 2026 р. з 3,3% до 3%, у багатьох очікування були набагато гіршими. Для порівняння: нафтовий шок порівнянного розміру 1980 р., на думку McKinsey, знизив би зростання ВВП США на 5,6 процентного пункта — приблизно у 20 разів більше, ніж зараз, за оцінкою Федерального резервного банку Далласа. 

Система спрацювала: 

Країни витратили приблизно 3,5 млн барів. на добу зі стратегічних резервів. США вивільнили значну частину стратегічних резервів — до кінця серпня вони впали нижче 300 млн барів., історичного мінімуму. 

  • Китай, який увійшов в кризу з 1,4 млрд барів., витратив відносно небагато. 
  • Китай скоротив імпорт на 40%, США наростили експорт на 20% – до 2,2 млн барів. на добу. Більше одного з п’яти барелів морської нафти в II кв. 2026 р. було перенаправлено за новими маршрутами. 
  • Японія та Південна Корея скоротили споживання нафти майже на 20%. 

Щоправда, ця гнучкість має межу. Стратегічний запас США впав нижче 300 млн барів. – історичного мінімуму. Дизель та авіапальне дорожчають, а їх запаси в Європі та США – на п’ятирічних мінімумах. 

А в Ірану взагалі “не вийшло“. Його експорт ще в березні становив 1,7 млн барів. на добу, але після блокади США у квітні впав майже до нуля. Меморандум про взаєморозуміння від 17 червня та тимчасове звільнення від санкцій повернули їх до 1,1 млн барів. на добу в червні, але після відкликання цього звільнення та повторної блокади в липні власне іранська нафта з Перської затоки майже не йде. Переговори відновилися 22 вересня, але Вашингтон відкинув пропозицію Тегерана відкрити протоку протягом 7 днів в обмін на зняття блокади. 

Щоправда, рівновага, яка встановилася на ринку, досить хитка й дорога для споживачів — але краще дорога нафта, ніж без нафти/з великим її дефіцитом. 

Отже: Ормузька протока не “відкрилася” в прямому розумінні, але вона перестала бути єдиним шляхом транспортування. Нафта знайшла шляхи — через трубопроводи, човникові танкери та тіньовий флот. 

Цю історію хоч в підручник з економічної теорії вставляй. Система витримала шок не тому, що у когось був план, а в тому, що безліч дрібних рішень – трубопроводи, човники, запаси, гнучкість НПЗ – склалися в єдиний механізм, який спрацював. Ринок пропонує децентралізовані незалежні рішення окремих учасників. Із серії “За гроші? Так!” або “Будь-який каприз за ваші гроші”. Повчальна історія.

Джерело

Про автора: В’ячеслав Бутко, економічний радник Київського Безпекового Форуму, керуючий партнер інвестиційного проєкту Thomson&French

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.