Україна відгукнулася на пропозицію Дональда Трампа щодо енергетичного перемир’я і протягом трьох днів утримувалася від ударів по російській енергетиці. Москва взаємністю не відповіла. Російські ракети й дрони продовжували руйнувати українські енергетичні об’єкти, залишаючи людей без світла, води й тепла.
І після цього Трамп називає “ганьбою” відновлення українських ударів по НПЗ. Тобто обурення викликає наша відповідь, а не відсутність взаємного припинення атак.
За такої логіки, “енергетичне перемир’я” перетворюється на недоторканність російської нафтопереробки за одночасного продовження терору проти українців. Україна не зобов’язана погоджуватися на такі правила.
Читайте також: Синхронізація. Між заявами Трампа і діями Путіна є узгодженість
Я неодноразово писав: одним із найдієвіших шляхів наближення завершення війни вважаю системну кампанію з виведення з ладу російської нафтопереробки. Вона скорочує виробництво пального, ускладнює забезпечення армії агресора, обмежує експортні можливості та підвищує економічну ціну війни для Кремля. Нова опція — знищення дата-центрів, — також вважаю останнім часом стала вагомим аргументом для підриву російської економічної бази війни.
Сподівання на добру волю путінської кліки цієї ціни не підвищують. Переговори матимуть більше шансів на результат тоді, коли продовження агресії коштуватиме Росії дедалі дорожче.
Ілюзій щодо адміністрації Трампа як неупередженого миротворця також час позбутися. На мою думку, його підхід від початку другої каденції нагадує торгівлю нерухомістю: Україна — об’єкт угоди, а волю та права її громадян можна винести за дужки заради домовленості з Путіним. Реакція на відновлення ударів по НПЗ лише зміцнює цю оцінку.
Але Україна — не об’єкт нерухомості. Українці — не кріпаки, яких можна передати разом із територією.
Мир потребує взаємних зобов’язань. Одностороння беззахисність миру не наближає.
Про автора. Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.