Історія з єною робить це очевидним. США та Японія провели потужну скоординовану фінансову операцію — разом купили єну, щоб припинити її падіння (в кінці липня вона була на 40-річному мінімумі). Міністр фінансів США Бессент пообіцяв без вагань повторити інтервенцію та запропонував розширити відповідні програми FIMA – через цей механізм Японія може закласти treasury ФРС США, отримати долари та підтримувати єну, не “викидаючи” американський борг на ринок (а не так, як часто-густо пишуть, мовляв, японці продадуть treasury й обвалять ринок держборгу США) й навіть завдавши удару по євро.
Японія тримає 1,14 трлн дол. treasury. Її вимушений розпродаж підняв би прибутковості держпаперів й вдарив по бюджету США, іпотеці, акціям й всій доларовій системі. Тому США рятує одночасно союзника та власний ринок боргу.
Але допомога прийшла не просто старому другові. Японія вже погодилася на нову структуру відносин з нинішньою адміністрацією США. Вона прийняла базове мито в 15%, інвестиційний механізм на 550 млрд дол. під проєкти, які обирає американська сторона, розширення закупівель американської енергії, продовольства, літаків та військової техніки. Білий Дім навіть заявляє, що 90% прибутку від інвестиційного механізму має залишатися США.
Читайте також: Про зацікавлених в тривалій війні в Україні
Японія погодилася вбудуватися в нову американську промислову, енергетичну та фінансову архітектуру. Вона віддала частину економічної свободи в обмін на доступ до ринку, безпеку та американський фінансовий “аварійний вихід”. Японці виявилися не настільки “відморожені”, щоб захищати стару глобалізацію до “останнього японця”. Символічно, що американську частину підтримки єни провели продажем євро. Нових доларів це не створило. Але політичний образ вийшов майже ідеальним – японського союзника підтримали європейським резервним активом.
З Європою ситуація складніша. Європа теж пішла на окремі тарифні поступки США. Тому стверджувати, що вона не співпрацює з США, буде неправильно. Але європейські еліти набагато більше зав’язані на стару систему. Брюссель отримує владу через глобальні правила та регулювання. Лондон — через страхування, валютний ринок та управління міжнародним капіталом. ЄЦБ намагається розширювати роль євро.
Конструкція європейських глобалістів й атлантистів побудована на світі, де міжнародні інститути стоять вище за двосторонню угоду з США.
Читайте також: Європейські санкції і лазівки для обраних
Для Європи це не лише питання цінностей — це влада, грошові потоки та “місце на вершині”. Нова американська модель влаштована інакше. Не єдині правила для всіх, а ієрархія угод. Доступ до ринку, тарифні пільги, доларова ліквідність, військовий захист та порятунок в кризу видаються в обмін на інвестиції, закупівлі, технології та політичну дисципліну.
Європа поки не виключена з “фінансової страховки” від США повністю. У ЄЦБ залишається постійна доларова своп-лінія ФРС (слід нагадати, що під час кризи 2008 – 2009 рр. саме ФРС США через надання багатьох сотень мільярдів доларів ліквідності врятували банківську систему Європи). Але ця лінія захищає насамперед доларову систему від можливої європейської кризи.
Якщо падіння великого європейського банку загрожує JPMorgan, ринку treasury та доларового фондування, долари, ймовірно, дадуть. Якщо Європа втрачає промисловість, вплив, роль євро та можливість встановлювати світові правила, Вашингтон не зобов’язаний це рятувати. Для нинішньої адміністрації США це може бути не аварією, а способом остаточно вбудувати Європу в нову конструкцію.
В старій глобалізації останньою інстанцією вважалася система. В новій останньою інстанцією стає політичний центр, який має список партнерів та список умов.
Японія вже прийняла ціну “вхідного квитка” та заплатила. Європа поки що продовжує сперечатися — мовляв, “клуб” колись будували разом. Японія потрапила й до списку союзників, й до списку системно важливих активів. Європа поки що залишається лише в другому списку.
Нинішня/нова Америка продає не союзництво. Вона продає опціон на порятунок.
Про автора: В’ячеслав Бутко, економічний радник Київського Безпекового Форуму, керуючий партнер інвестиційного проєкту Thomson&French
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.