Ні, не онлайн. Навіть у крамницях. Його просто… не виготовляли. Бо шили майже завжди індивідуально – власноруч, для свого, досить вузького кола або ж на замовлення.
Звичайно, були й масові замовлення – тих же одностроїв для армії (що навіть за назвою передбачають однаковий фасон), але в них вояків почали вдягати вже в регулярних арміях, тобто не раніше кінця XVII сторіччя. І практика ця поширювалася поступово. Що ж до готового одягу, який продавали б приватним покупцям, то найчастіше кажуть вже про межу XVIII-XIX сторіччя, тобто про світанок індустріальної доби.
Сварка кравців. Карикатура кінця XVIII сторіччя
Промислова революція, між іншим, почалася саме з текстильної промисловості. І не обмежувалася встановленням на фабриках парових двигунів. Ці машини були потрібні, щоб рухати верстати, які — один за одним — механізували кожен етап виробничого процесу. Очищення сировини, прядіння, ткацтво – для кожного з них була створена окрема машина, яка збільшувала продуктивність в десятки, а іноді й в сотні разів.
Проте все це не створювало і не могло створити масового виробництва одягу — допоки на останньому етапі процес все одно “впирався” в ручну працю кравців та швачок (це й справді була переважно “жіноча” професія). Які не могли виробити готового одягу більше просто тому, що не встигали шити в темпі ткацьких верстатів.
Читайте також: Гроші для цілого світу. Не лише американська біографія долара
Потреба в механізмі, який міг би збільшити продуктивність їхньої праці та певною мірою її полегшити (бо “рученьки терпнуть, злипаються віченьки”), була величезною. Й задовольнити цю потребу насправді намагалися не раз. Перший прототип швейної машинки німець Карл Вайзенталь створив ще в 1755 році.
У 1830 році француз Бартелемі Тимоньє не лише сконструював власний прилад, а й спробував заснувати першу швейну фабрику – у приміщенні якої працювало одразу вісімдесят машинок. Щоправда, недовго. В Тимоньє були впливові конкуренти серед паризьких кравців. І одного дня фабрика була спалена разом з обладнанням. Розорений винахідник помер, а його креслення зникли.
У 1845 році американець Еліас Хоу отримав патент на швейну машинку, що вже нагадувала сучасні – принаймні в ній був човник, голка з вушком біля вістря та механізм автоматичної подачі нитки. Але Хоу не був бізнесменом. Тож не зміг організувати масове виробництво та збут свого винаходу.
Але потреба в механізації була вже настільки пекучою, що купували й машинки Хоу. От тільки був в них один великий недолік – вони часто ламалися. Тож за кілька років виникло чимало майстерень, які займалися, зокрема, і їхнім ремонтом. В одній з них і працював Айзек Зінгер – людина з бурхливою біографією, яка водночас здається втіленням духу тогочасних Сполучених Штатів.
Айзек Зінгер
Читайте також: Між ритуалом і повчанням. Про що насправді розповідає легенда про леді Годіву
Айзек втік з дому у дванадцятирічному віці, так і не отримавши системної освіти. Працював лісорубом, теслею, токарем, мандрівним актором і антрепренером. Запатентував машину для буріння – і одразу продав винахід за дві тисячі доларів. Намагався створити проєкт пилорами – але під час роботи над ним мало не загинув від вибуху парового котла. Був двічі одружений – і в цих двох шлюбах мав дванадцять дітей… І все це – ще до головного відкриття в його житті (після нього жінок і дітей в нього було більше в рази)!
Легенда розповідає, що б’ючись над ремонтом чергової машинки Хоу, Зінгер зауважив, що їх ніби спеціально сконструювали так, щоб доводилося постійно лагодити. Сам він, мовляв, зробив би зовсім інакше. Почувши це, господар майстерні Орсон Фелпс та давній знайомий винахідника Джордж Зібер (саме він дав йому гроші на роботу над пилорамою) … квапливо уклали парі.
Зінгер отримав 40 доларів на поточні витрати – і за 10 днів створив експериментальний екземпляр. Який направду виявився шедевром.
Перша швейна машинка, запатентована Айзеком Зінгером
Але навіть після того, як Зінгер отримав патент на сконструйований ним прилад, він ніколи не називав – і не вважав себе — винахідником швейної машинки (як це часто роблять в популярній літературі) Бо й справді її сконструював, тобто “зібрав” з уже відомих до нього елементів. Хіба що додав до них “дещо” від себе.
Що показово – вдосконалення Зінгера насамперед робили машинку зручнішою у використанні. Так з’явився столик, на який можна було покласти тканину, човник конструктор розташував вже не вертикально, а горизонтально, голку утримувала спеціальна ніжка, та й сама вона була не зігнутою, а прямою. А трохи пізніше додав ще й ніжний привід, який “звільнив” руки.
Утім, і з першою моделлю можна було одразу виходити на ринок, що й партнери – тобто Зінгер, Зібер та Фелпс – і зробили.
Спочатку машинку хотіли назвати на честь популярної співачки (сподіваючись, що це допоможе продажам), але потім все ж зупинилися на прізвищі конструктора. Який виявився не менш хвацьким бізнесменом і викупив частки колег, ставши одноосібним власником фірми.
Втім, за кілька років Зінгера буквально завалили позовами Хоу та інші конструктори, які звинувачували його в незаконному використанні їхніх винаходів. Щоб якось впоратися з цими звинуваченнями, підприємець звернувся до нью-йоркського юриста Едварда Кларка. Який запропонував зробити з позивачів… партнерів. За кілька років на зустрічі в Олбані вони разом створили “картель швейних машинок” та патентний пул, кожний учасник якого отримував відрахування за свій винахід. А винахідливий Кларк став партнером Зінгера за бізнесом.
Читайте також: Зоологічна дипломатія. Двозначний подарунок єгипетського валі
Едвард Кларк
І все ж головним промоутером фірми стала сама машинка, що робила шви з неймовірною для тих часів швидкістю – у двадцять, якщо не більше, разів швидше за найкращу швачку. Власне, Зінгер якось навіть спеціально влаштував змагання на найбільшій тоді швейній фабриці США – за його підсумками власник, чиї співробітниці “програли машинці”, одразу уклав контракт на постачання устаткування фірми Зінгера.
Утім, ідея бізнесмена полягала в тому, щоб його машинкою користувалися не лише великі підприємства, а й дрібні майстерні та навіть одинаки (а радше одиначки). Заважала цьому висока ціна – перші моделі коштували понад сто доларів, для тодішніх США чимало. Тому Зінгер одним з перших почав продавати свою продукцію на виплат – за три долари на місяць. А потім ще й додав систему трейд-ін, обмінюючи старі машинки на нові із заліком сорока доларів. Зрештою, Зінгер став і одним з піонерів франчайзингу.
Плакат із рекламою швейних машинок Айзека Зінгера
Не забував він і про рекламу. Його компанія першою у світі витратила на неї більше мільйона доларів за рік. При цьому Зінгер сам з задоволенням долучався до демонстрації переваг своєї продукції – не лише на фабриках, а й у театрах та парках. Звісно, він не міг бути присутнім всюди особисто – але за нього це робила ціла армія комівояжерів.
Непримітна, але така зручна у використанні машинка Зінгера здійснила справжню революцію, наслідки якої світ відчуває й досі. Не лише економічну, а й соціальну – ще й з помітним гендерним виміром. Бо створила нові робочі місця й саму можливість заробляти мільйонам жінок. Для багатьох з них це був спосіб вирватися нарешті з ганебної залежності від чоловіка та відчути себе самодостатньою особистістю. В цьому сенсі Зінгер зробив чи не більше за публічних борців за емансипацію.
Ізабелла Буайє, остання дружина Айзека Зінгера за поширеною легендою була моделлю, з якої Фредерик Бартольді ліпив “Статую Свободи”. Але це лише легенда
Утім, для самого себе винахідник зробив набагато більше – заробив величезні статки й отримав нарешті можливість жити та витрачати гроші так, як він мріяв, видається, усе життя до появи свого “побутового шедевра”. Принагідно продемонструвавши, як насправді працює “благодійний егоїзм”, оспіваний колись Андерсом Чуденіусом і Адамом Смітом.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.