Диспозиція сьогодні
Упродовж наступних тижнів Україна має всі шанси заблокувати Чорне море для Росії. Україна, на жаль, вже заблокована. Все це відбувається на фоні катастрофічного обміління Дунаю, що перекриває для нас і цю артерію. Як результат вже зараз маємо кілька важливих наслідків:
1. Де-факто, українська металургія стає нерентабельною і буде скорочуватися. Разом з цим будемо мати різке погіршення ситуації в більшості експортно орієнтованих, так званих базових галузей нашої економіки.
2. Український аграрний сектор попри хороший врожай, матиме колосальні проблеми зі збутом, які не переживуть десятки компаній. При цьому матимемо ситуацію, коли виробник продукції зможе продаватися за низькими цінами на внутрішньому ринку, але дорога електроенергія, логістика, включно зі складами, та різкий ріст витрат повʼязаних зі знищенням виробничих потужностей призведе до зростання цін.
3. Окремо слід зупинитися на ще одному аспекті: під загрозою перебуває експорт чверті світового обсягу пшениці і приблизно 18% кукурудзи. Але крім дуже вʼялої заяви Туреччини маємо повну мовчанку всіх інших країн. Чому так? Всі вичікують. Хоча США навряд чи втручатимуться найближчим часом, адже вони найбільший виробник зерна у світі. Китай, маючи сухопутний кордон з РФ, очікує доволі великих знижок від частково заблокованого російського експорту зернових. Ну, а країни Близького Сходу та Африки навряд чи можуть глобально вплинути на ситуацію.
Що потрібно робити?
Як на мене, почати потрібно з відповіді на просте питання: що зараз для держави важливіше: збереження бізнесу чи фіскальні надходження? Я не буду говорити про складні речі, але у нас є компанії, у яких двічі, а то й тричі за рік згоріли склади з готовою продукцією, є компанії зі знищеними потужностями. Але я ніде не чув про нараду бізнесу, уряду та фіскалів про те, що з цим робити. Точніше, певні розмови були, але вони були ні про що. І головна причина полягає в тому, що український міністр мислить, перш за все, фіскальними категоріями, а не категоріями довготривалого розвитку.
Читайте також: Зміна уряду: за прізвищами знову забувається зміст
У нас кардинально змінилася ситуація за останні 6-7 тижнів. І, мені здається, було б логічно ініціювати новий діалог з МВФ. Але, боюся, до цього ми дійдемо з запізненням в кілька місяців. Якщо дійдемо, звичайно.
Без відкриття моря ми матимемо дуже серйозні проблеми в економіці, які неможливо буде компенсувати зовнішньою допомогою. Ані зараз, ані після війни.
Ми справді зараз маємо шанс завдати максимально можливого в наших умовах удару по економіці РФ, закривши їм Чорне море. Ми маємо зробити все від себе залежне для повної блокади Чорного моря і максимального ускладнення російської навігації на Балтиці та, за можливості, в Мурманську і на Каспії.
І я вважаю, що це чи не єдиний правильний шлях, для примушування Путіна до переговорів. Але Путін не йтиме на переговори поки не буде зовнішнього тиску на нього. На жаль, поки ми надто слабкі для організації цього тиску.
Також не варто забувати: якщо переговорне вікно все ж відчиниться, один з найгірших для нас варіантів — це коли відкриється зерновий коридор, а промислові вантажі залишаться заблокованими. Ну, а поки українські порти заблоковані, з боку уряду мають бути запроваджені рішення, що підтримають роботу українських експортерів (можливо, варто навіть говорити про створення механізмів компенсації витрат на транзит українських товарів до портів ЄС). На жаль, поки про це навіть не розпочався діалог. Чому? Повертаємося до базового питання: надходження до бюджету зараз чи робочі місця.
В цілому, ніяких простих рішень тут нема і не може бути. Щобільше, частину рішень доведеться робити з коліс, інколи в ручному режимі. І тут ми повертаємося до базового питання українського чиновника: “Чи варто робити правильні рішення, якщо тебе обовʼязково потім будуть доганяти правоохоронні органи?“.
Але, на жаль, у нас нема іншого шляху, ніж у напівручному режимі проходити цей період. Бо зараз в економіці надзвичайна ситуація. Вирішувати її методами умовного мирного часу більше неможливо, і дилема тут проста: зберегти максимум чи втратити більшість всього.
Про автора: Вадим Денисенко, політолог, керівник аналітичного центру Ділова Столиця.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.