1. Темою розмов між Путіним та Лукашенком може бути тільки війна в Україні та роль Білорусі в цій війні. Всі інші теми навряд чи потребували дводенного безрезультатного (судячи з усього) обговорення.
2. Що міг вимагати Путін? Я не вірю в застосування білоруської армії. Єдине, що він міг вимагати — це надання території для можливого повторення 2022 року, або ж для роботи білоруських чи псевдобілоруських ДРГ. З великою часткою імовірності, можемо допустити, що Лукашенко відмовив. Точно так, як і відмовив у відновленні роботи ретрансляторів. Ну, а про проєкти прискореної інтеграції мова зараз взагалі не йде.
Читайте також: Путін — надто боягузлива істота, щоб завдати ядерного удару
3. Сміливість Лукашенка тримається на двох китах: критична залежність росіян від білоруського пального і на жорсткій позиції КНР.
8-8 червня відбувся візит віцепрезидента КНР Хань Чженя до Мінська, де Лукашенку вручили особисте послання Сі. І це послання, судячи з усього, доволі чітко давало зрозуміти, що Китай вкладається в Білорусь не для того, щоб бути ізольованим від ЄС. Будь-які воєнні дії з території Білорусі, як проти України, так і проти європейців, означатимуть закриття кордонів. А це точно не потрібно Китаю. І все це відбувається на фоні того, що найближчим часом ми можемо стати свідками того, як білоруський калій піде через Клайпеду і, можливо, Гданськ в США. Граючи між трьох держав, Лукашенко має можливість сказати Путіну “Ні”.
4. Що може далі зробити Путін, якщо моя гіпотеза правильна і Лукашенко сказав російському президенту “Ні”? Як би це дивно не звучало, в перспективі наступних кількох місяців, нічого. А Лукашенко навпаки, використає цю ситуацію, щоб вчергове загальмувати навіть розмови про транзит влади.
Про автора: Вадим Денисенко, політолог, керівник аналітичного центру Ділова Столиця.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.