Варто зазначити, що однополярний світ зі Сполученими Штатами як його основою теж був відносно фантомним, оскільки в самих США в період після Холодної війни сформувався внутрішній конфлікт між двома поглядами на глобальний устрій, так що Штати й в епоху повного домінування впроваджували двоїстий підхід.
Зараз, коли демократична партія в США і так звані “глобалісти” виявилися ідейно розгромленими (через розвал їх проєктів), настав час для повноцінного міжнародного біполярного устрою — а по суті, поверненню до Ялтинсько-Потсдамської концепції поділу сфер впливу. Просто місце СРСР в цій концепції посідає Китай.
Але повторення “автентичної” Ялтинсько-Потсдамської системи світового устрою, швидше за все, не станеться: тоді на чолі світового порядку стали дві країни з чітко вираженою місіонерською концепцією просування двох базових цінностей — свободи та справедливості.
У Китаю немає і не передбачається глобальної ідеї на базі ціннісних імперативів, яку він може просувати в навколишній простір. Його ціннісна матриця “загальне майбутнє людства” занадто абстрактна для однозначного сприйняття. Тому новий світовий порядок однозначно виглядатиме більш прагматичним та цинічним. Жодних цінностей, крім матеріальних. Що ставить під певний сумнів довговічність такого порядку.
Читайте також: Як жити зі слабким Трампом
Європа та Росія в цьому рівнянні “виводяться за дужки“. Цей раунд ними програно. Вони будуть вбудовуватися в порядок, що складається. Швидше за все, вони будуть його підбурювачами, що вимагатиме й від США, й від Китаю значних зусиль зі скорочення рівня невизначеностей, які від Європи та Росії будуть виходити.
Найімовірнішим бачиться організація перманентного конфлікту між Росією та Європою як “сірої зони”, в яку Китай та США “скидатимуть” свої суперечності. Подібну роль в попередньому біполярному світі грали країни Третього світу, в яких США та СРСР вирішували свої суперечності та проблеми.
Роль не надто завидна, але на даному історичному етапі, мабуть, неминуча.
Китай та США потребують зараз упорядкування як власних відносин, так й більшої передбачуваності навколишнього простору. Якихось нових підходів, окрім розділу сфер впливу, вигадати складно, та й навіщо, якщо це працює.
Читайте також: “Brave new world”, який насувається, зовсім не чудесний
На все це накладається й фактор необхідності створення умов для переходу до нового технологічного устрою, після чого стане зрозуміло: чи буде цей устрій трампліном для переходу від індустріальної фази розвитку до якоїсь іншої або вдасться продовжити її до наступної технологічної революції.
І Китай, і США поки що не готові до переходу, оскільки він вимагатиме повного переформатування всієї сьогоднішньої системи відносин, й варто відзначити, що фазовий перехід неминуче призведе до появи нових домінівних суб’єктів, а сьогоднішні наддержави можуть з часом вирушити на “історичне звалище”.
Отже, збереження нинішнього стану речей на користь й США, й Китаю, але для цього їм потрібне бодай якесь впорядкування в “світових розкладах”.
Про автора: В’ячеслав Бутко, економічний радник Київського Безпекового Форуму, керуючий партнер інвестиційного проєкту Thomson&French
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.