Ринок праці: нові правила бронювання, безробіття і дефіцит кадрів


Дві третини – рівно стільки українських підприємств назвали нестачу робочої сили головною перешкодою для ведення бізнесу в щомісячному опитуванні від Інституту економічних досліджень. Уже кілька років поспіль український ринок праці залишається жертвою неприємного парадоксу: працівників бракує, а рівень безробіття тримається двозначного показника. МВФ прогнозує 10,2% безробіття за підсумками цього року й погіршення до 11,3% у наступному. 

Питання лежить на поверхні – чому настільки високі числа не гасять кадрового голоду, який посилюється з кожним роком великої війни? Навіть ОПК, який переживає піднесення від мілітаризації економіки, не реалізовує весь свій потенціал саме з причини обмеженої пропозиції робочої сили. Тим більш спантеличливо на цьому тлі виглядають зміни в правилах бронювання для критичних підприємств, які 23 жовтня затвердив уряд. І як фінальний мазок до й без того похмурої картини – за результатами третього кварталу компанії очікують подальше скорочення персоналу, а деякі вже розпочали цей процес, як-от Fozzy Group, Епіцентр та навіть Укрзалізниця. І хоча останнє пов’язане з російськими атаками та супутніми ризиками, фундаментальна розбалансованість українського ринку праці є очевидною, і вона нікуди не зникне й після припинення бойових дій. Думки про те, як ми до цього дійшли та що можна вдіяти – далі в матеріалі.

Наскільки критичним є дефіцит

Безперечно, повномасштабна війна завдала найболючішого удару по українській демографії, а з нею — і по ринку праці. 

Кількість офіційно працевлаштованих українців зменшилась з 12,8 млн у 2021 р. до 9,5 млн у 2026 р. Відчуття нестачі робочої сили серед бізнесу також постійно загострюється: якщо згідно з останнім вересневим опитуванням ІЕД вона була головною проблемою для 67% фірм-респондентів, то рівно рік тому цей показник перебував на рівні 59% – плавний, але стійкий тренд.

Найбільший кадровий голод переживає промисловість: аналіз динаміки вакансій на work.ua показує найгостріший дефіцит у таких галузях, як будівництво, деревообробка, харчова промисловість, металургія та машинобудування. Серед інших “постраждалих” – роздрібна та гуртова торгівля, транспорт, логістика та готельно-ресторанний бізнес. Не кращою є ситуація у секторах, зарахованих до переліку критичних. Оборонні компанії, що швидко розширюються, змушені шукати нові кадри з обмеженого кола кваліфікованих інженерів. Про те, як вичерпана пропозиція в оборонній сфері похитує обороноздатність країни, був присвячений цілий матеріал на Bloomberg. Відчутна проблема також в енергетиці, комунальних службах та медицині – галузях, від яких безпосередньо залежить цивільна стійкість у період воєнного стану.

Як оцінювати нові правила бронювання

Донедавна критичні підприємства хоча б мали право на максимальне 100-відсоткове бронювання персоналу підприємств. Однак 23 жовтня уряд остаточно затвердив зміни до системи бронювання військовозобов’язаних працівників. Критичність підприємства відтепер відв’язана від фінансових показників, а Міністерства й ОВА мають переглянути галузеві та регіональні критерії упродовж 10 днів після набуття змінами чинності. Важливість для економіки окремих підприємств буде розглядатися новоствореним Координаційним центром центр з організації бронювання, співголовами якого стануть заступники міністрів економіки та оборони. Проте навіть для безапеляційно критичних галузей, таких як ОПК чи енергетика, 100-відсоткова стеля скасована і знижена до 95%. Водночас підприємство все ще може повністю забронювати персонал, якщо залучить його частину до військової служби, що концептуально мало чим відрізняється від часткового бронювання, крім того, що така мобілізація буде добровільною та на визначених умовах, а не “бусифікацією” у випадковий підрозділ.

Мінекономіки пояснює, що скороченню підлягатиме насамперед допоміжний персонал. Тих, хто безпосередньо забезпечує виробництво, оборонні контракти та аварійно-відновлювальні роботи, мають бронювати повністю. До розрахунку ліміту тепер входять і працівники з відстрочками з інших підстав, зокрема багатодітні батьки та опікуни. Очікувано, такі зміни викликають двозначну реакцію. З одного боку, армія також гостро потребує кадрів, і переглянуті правила бронювання покликані не лише розширити мобілізаційний пул, а й усунути частину маніпуляцій. За словами прем’єра Сергія Корецького, наявна категорія фірм, створених спеціально для бронювання осіб призовного віку. Водночас підприємство матиме змогу звернутися до Координаційного центру, якщо потребуватиме стовідсоткового  бронювання працівників.

З іншого боку — застереженням є інституційна спроможність неупередженого підходу до усунення фіктивних підприємств та надання права на 100-відсоткове бронювання. Не до кінця зрозумілими залишаються спроможності підприємств ОПК та енергетики ефективно продовжувати діяльність за нижчого порогу заброньованого персоналу. Українська рада зброярів застерігає, що навіть часткове зниження рівня бронювання загрожує виробництву, адже страждатимуть і субпідрядники, від яких залежать постачання комплектуючих. Її виконавчий директор Ігор Федірко стверджує, що на ОПК припадає лише 8–9% усіх заброньованих в Україні, тож економити варто деінде. Хоча це позиція зацікавленої сторони, але ризики справді реальні, особливо зважаючи на значення оборонного сектору для української економіки в її нинішньому стані. На “оборонці” зав’язані та здатність продовжувати опір, і експортний потенціал, і інноваційні спроможності країни. 

Постає питання, чому ця галузь повинна підважувати свої перспективи через спроби заткнути дірки провальної мобілізаційної політики.

Вплив демографічних тенденцій

Частиною проблеми нестачі кадрів в оборонному та іншому секторах є стійкі негативні демографічні тенденції. Варто згадати про дозвіл на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 22 років, які в найближчі роки приєдналися б до робочої сили, але зроблять це вже не в Україні. Work.ua повідомляє про 19% зменшення відгуків на вакансії від цієї категорії населення за останній рік. Бізнес реагує пропозицією кращих умов: медіанна зарплата на вакансіях з позначкою “студенти” зросла на 24% з 23 950 до 29 700 грн, а на вакансіях “без досвіду” – на 23% з 23 500 до 29 000.

Утім, проблема з чисельністю нового покоління працівників виглядає неминучою. Оцінки кількості молоді, що виїхала через війну, різняться, але відносно об’єктивну відповідь може дати відстеження інтернет-активності на території країни. 

Звіт Digital Research фіксує скорочення чисельності користувачів мережі в Україні на 6,7 млн з 24.02.2022. З них 2,3 млн осіб перебуває на окупованих територіях, а 4,4 млн виїхало в інші країни. Найбільше падіння у кількість користувачів саме юнацького віку 18-24 років – на 36%. Згідно з результатами дослідження, відкриття кордону для чоловіків 18-22 призвело до відтоку ще від 85 до 105 тис. населення – приблизно 10% від цієї статево-вікової групи. Загалом же український ринок праці втратив третину популяції, яка в найближчій перспективі поповнила б кадровий резерв, виснажений війною та старінням населення.

Тло цього процесу – природна депопуляція. Рівень фертильності в першому півріччі становив 2026 – 0,8-0,9, що є одним з найнижчих показників у світі. За цей же період було зафіксовано 73 тис. народжень при 260 тис. смертей – різниця майже в 4 рази. Додамо до цього негативне сальдо міграції, у підсумку Інститут демографії погіршує оцінку кількості населення в Україні на 0,5 млн – до 28,5 млн. Депопуляція в Україні протікає найшвидшими на планеті темпами, і завершення війни не гарантує полегшення, бо відкриті кордони працюють в обидва боки, й ефект повернення частини мігрантів може бути нівельований відтоком чоловічого населення, яке раніше не мало фізичної змоги виїхати.

Чому безробіття таке високе, не дивлячись на кадровий голод

Попри всі перелічені проблеми, в українській економіці залучена далеко не вся робоча сила. Рівень безробіття коливається в межах 10-14% за різними оцінками, що надзвичайно багато, особливо в сучасному контексті, коли абсолютна більшість бізнесу страждає від дефіциту кадрів. Звідки ж походить цей парадокс? Насамперед – від критичного структурного дисбалансу на внутрішньому ринку праці. Потреби ринку не збігаються з пропозицією праці ні за навичками, ні за географією. 

На кінець першого півріччя на 93 тис. зареєстрованих безробітних у базі Державної служби зайнятості припадало лише 63,2 тис. вакансій, тобто приблизно дві на трьох, до того ж спостерігалася значна розбіжність між кваліфікацією та вимогами. 

Джерела цих розбіжностей лежать у розриві між пропозицією робочих місць бізнесом та попитом на них з боку пошукувачів. Крім того, навіть попри таку ситуацію на ринку праці, майбутні працівники (учні шкіл) свідомо обирають не ті професії, на які є найбільший попит у виробничій сфері. Так, найпопулярнішими напрямами вступу в заклади післяшкільної освіти котрий рік поспіль залишаються менеджмент, психологія, філологія, маркетинг, право та інші суспільні науки й 2026-й не став винятком, попри дедалі гострішу й помітнішу потребу в технічних спеціалістах.

Вступники та їх батьки є лише частиною проблеми – вони не володіють повнотою ринкової інформації та значною мірою схильні до наслідування сформованого роками та мало чим підкріпленого тренду на гуманітарні спеціальності. Не менш негативну роль відіграла система розподілу державних замовлень на навчання в закладах вищої освіти. Лише у 2026 році була розпочата реформа держзамовлення зі зміщенням уваги на дефіцитні інженерно-технічні професії. Розподіл відтепер ґрунтується на економічному моделюванні та 10-річному аналізі потреб економіки, що, безперечно, не може забезпечити ідеальної відповідності потребам ринку через часовий лаг між вступом і випуском, але принаймні на папері є прогресом порівняно зі старою системою.

Регіональні контрасти ще різкіші за освітні. У Києві на 1 кандидата припадає 15 вакансій, у Львівській, Дніпропетровській та Київській областях – 2. У Миколаївській, Сумській та Херсонській областях кількість претендентів удвічі перевищує кількість пропозицій, а на підконтрольній частині Донеччини розрив сягає шести разів. 

Найбільшу плутанину в регіональний розподіл робочої сили внесло повномасштабне вторгнення – бізнес залишається в прифронтових регіонах ще менш охоче, ніж люди, тоді як у безпечніших областях ВПО не завжди вдається інтегруватися і знайти застосування своїм навичкам.

Не можна оминути увагою й тінь, хоча методологія МОП з обчислення рівня безробіття ґрунтується на вибіркових обстеженнях робочої сили, де роль відіграє відповідь респондента про наявність зайнятості, а не офіційне працевлаштування. Тому формально працівники тіньового сектору не входять у статистику безробіття, але на практиці межа дещо розмита – люди, які працюють “у чорну” можуть називати себе безробітними. 

За оцінкою Держпраці, без оформлення працює близько 2,7 млн громадян – майже чверть економічно активного населення. Зокрема до них належить багато чоловіків призовного віку, що уникають офіційної роботи через страх мобілізації.

Яких заходів варто вжити тут і зараз

Усунути весь комплекс фундаментальних проблем – завдання близьке до неможливого, однак уже зараз варто і треба вживати точкових заходів для полегшення ситуації. По-перше, суттєво збільшити можливості з перекваліфікації – як на державному рівні за допомогою системи ваучерів Держслужби зайнятості, так і через популяризацію серед приватного сектору відповідних практик: навчальних курсів, програм внутрішньої підготовки тощо. По-друге, залучати ширші категорії персоналу: молодь студентського віку, пенсіонерів, ветеранів, людей з інвалідністю, жінок на традиційно “чоловічі” професії – частково цей процес уже розпочався. По-третє, стимулювати співпрацю бізнесів із навчальними закладами, зокрема профтехосвіти: через програми дуальної освіти, виробничу практику та короткі курси, особливо в галузях з дефіцитними професіями. Врешті, в умовах кадрового голоду не варто боятися автоматизації та впровадження ШІ. Нове дослідження нобелівського лавреата з економіки Д. Аджемоґлу та його колег припускає, що демографічні проблеми стимулюють розвиток інноваційних капіталомістких технологій, знижуючи залежність економіки від чисельності населення. Дефіцит робочої сили – це, безперечно, виклик, але не вирок, адже до кінця століття практично всьому світові, включаючи Азію та Африку, доведеться з ним зіткнутися, тож ми просто входимо в нові реалії, адаптуватися до яких варто починати невідкладно.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Сергій Шишко, аналітик Мережі захисту національних інтересів АНТС

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.