Це заяви з тієї ж категорії, що і “3000 ракет на Москву до кіця 2025 року“.
І це там же, де “мільярд дерев“, “Захід лякає нас війною“, “просто пєрєстать стрєлять“, “операція з вагнерівцями — повністю вигадана” тощо.
Отже, для того, щоб запустити систему, яка б хоча б віддаленно нагадувала Starlink, потрібні щонайменше 200-250 власних супутників на орбіті Землі, бажано не вище 500 км (висота супутників Starlink).
Якщо вище — буде довше проходити сигнал, відповідність якість зв’язку буде нижчою. Якщо менше супутників — не буде безперервного сигналу 24/7.
Тобто 250 супутників — це той мінімальний мінімум, за якого хоча б один супутник буде перебувати над Україною і вся система буде безперервно-цілодобовою.
Ну, і побудувати наземні станції, які будуть забезпечувати зв’язок між супутниковим угрупованням та усім світовим Інтернетом.
Той же російський “Рассвєт” має на орбіті 36 умовно робочих супутників, з яких майже половина так і не вийшли на задану висоту, а два – поламалися і зрештою згоріли в атмосфері.
Ці “жигулі” забезпечують приблизно 1 годину на день поганенького зв’язку для окупаційних військ країни-агресора. Що майже ніяк не допомагає супутниковому “імпортозамєщєнійю”.
У Starlink ж наразі на орбіті працюють близько 11 тисяч супутників — і вони дійсно працюють.
Найближчий конкурент Starlink, британсько-європейська OneWeb/Eutelsat має на орбіті приблизно 650-700 супутників. І це найкраща поки з існуючих “альтернатив Старлінку“.
Просто для розуміння глибини прірви: 11 000 проти 650.
Тобто об’єднані зусилля ЄС та Британії приблизно у 17 разів відстають від потуги дяді Сема. І це ми говоримо про найбагатші країни Європи, з потужними економіками, без проблем з безпекою, з низьким рівнем корупції та переважним застосуванням професіоналів (а не те шо у нас).
Читайте також: Ілон Маск. Великі гроші та свобода обертаються на дуже різних орбітах
І тепер дивимося шо у Україні: космічної програми — по суті нема, грошей на неї — теж нема, фахівців мілфи-бетонщиці зі шлеперманами усіх давно розігнали. Немає також космічних ракет, космодромів, чи навіть безпечних місць, де можна проводити випробування.
От скажімо, нехай відстань від супутниками Starlink на орбіті Землі становить приблизно 1000 км. Щоб протестувати, як вони будуть між собою взаємодіяти, треба розмістити їх один у Дніпрі, інший — Львові, причому на значній висоті, щоб врахувати кривизну Землі. І також геомагнітне поле не забути. І тертя об повітря. І абсолютний нуль температури у космосі. І сонячний вітер. І ще багато чого. Але проблема у тому, що і Дніпро, і Запоріжжя регулярно обстрілюють, тому проводити такі випробування практично неможливо. Це не кажучи про виробництво самих супутників.
Останній з українських супутників “Січ-2-30” розробило КБ “Південне” і запустили його у січні 2022 — за місяць до повномасштабки.
Ну, і про гроші, бо це чи не найголовніше.
Скажімо, вартість космічної програми Великої Британії становить десь 10 мільярдів доларів до 2030 року (7,8 мільярда тамтешніх паундсів).
В Україні за 2025 рік на “космічні технології” (щоб це не означало) витратили менше 470 млн. грн. — тобто трохи більше 10 мільйонів доларів. Десять мільйонів і десять мільярдів — легко порахувати різницю, авжеж? (Це якщо не рахувати скільки з тих 10 мільйонів тупо вкрадено.)
Тобто UK разом з EU, з бюджетами, у тисячі (!) разів більшими за українські, з інфраструктурою та професіоналами, з безпекою та відстуністю війни, — наблизилися до рівня США у супутникових технологіях приблизно на 1/17.
Тепер зрозуміла абсурдність заяв “Україна наступного року усуне залежність від Starlink“?
Американські магнати не для того інвестували скажені мільярди доларів та роки часу — щоб якийсь шлепер зміг зробити “аналог” на колінці.
Американці хотіли отримати світову монополію — і вони її отримали. Причому, це було зрозуміло ще до запуску проєкту Starlink. Запізнілі спроби ЄС та Британії якось цьому протидіяти — кволі та малоефективні. Вони можуть хіба що забезпечити мінімальні потреби урядових структур у мінімальних розвідданих, — але не можуть конкурувати з американським монстром.
А Україна — без грошей, без економіки, без інституцій та з безкінечною зе-корупцією — це як бідний родич слуги багатого пана: мусить радіти тому, що дають.
Бо єдина цьому “альтернатива” — самому стати багатим паном.
А з цим у нас все ніяк.
Але ніщо не забороняє мріяти. А якщо мріяти вголос і часто — мрія обов’язково збудеться.
Так же? Ну так?
*Публікується зі збереженням стилю автора
Про автора. Костянтин Корсун, експерт з кібербезпеки
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.