Тепер він очолює офіс ветеранів Київської школи економіки та працює з тими, хто стоїть на такому ж роздоріжжі. Більше про його історію та як знайти себе ветеранам у житті після фронту, у програмі “По живому”.
Життя “до” і “після”
фото: facebook/volodimirbajkovec/
“Мені подзвонила Наталія, консультантка з працевлаштування людей з інвалідністю, і сказала, що в мене є класна вакансія, ти сто відсотків на неї підходиш і ти маєш це спробувати”, – згадує ветеран Володимир Байковець.
Після цієї розмови для нього почався новий етап. До того він тривалий час проходив реабілітацію після важкого поранення на фронті: внаслідок артилерійського обстрілу втратив руку. Сьогодні Володимир очолює офіс ветеранів Київської школи економіки й допомагає іншим захисникам знайти себе в цивільному житті.
До війська Володимир долучився ще студентом. Повномасштабне вторгнення зустрів уже на фронті: захищав Київщину та Харківщину, брав участь у звільненні Херсона. У квітні 2024 року під час бойового завдання на Донеччині ворожий снаряд влучив в його автівку.
фото: facebook/volodimirbajkovec/
“Момент повномасштабного вторгнення, як і майже всіх людей, поділив життя на дві частини – це до і після. І після воно триває досі, і, мабуть, у всіх наших громадян воно не скінчиться ніколи, на жаль”, – говорить він.
Лікувався в Києві, у двох лікарнях. Потім потрапив на протезування до Superhumans Center, і саме там, каже Володимир, відбувся перелом:
“Таку реабілітацію- фізичну, моральну, розуміння себе нового і здобуття якихось навичок – я отримав у Superhumans”.
Зосередитися навколо навичок, які ветеран уже має
Найважче, переконаний Володимир, було зробити перший крок. Він не знав, у якому напрямку рухатися. Допомогла наставниця Наталія Бондарчук, консультантка з працевлаштування людей з інвалідністю внаслідок війни. За його словами, вона знала його навички, допомогла структурувати військовий досвід і показала, що він і так уже робить багато з того, що цінується на цивільному ринку праці.
“Ми дивимося на ветеранів через призму того, що це військо або ветеран. Насправді люди до цього мали певну освіту, певний життєвий шлях. І тут просто розуміння того, як це все зібрати докупи й правильно подати тій людині, яка шукає роботу. І моя наставниця Наталія Бондарчук це зробила класно, – розповідає він. – Просто це треба масштабувати і зробити правильно”.
Сама Наталія пригадує, що під час знайомства Володимир був “досить розгублений”, а його плани – не до кінця визначені. Проте розмова дала їй розуміння, що його навички можна трансформувати в цивільні професії.
“Мені вдалося його підсилити, запропонувати варіант роботи, який йому підходить, і ми зараз бачимо результат”, – каже вона.
Про цей результат Наталія говорить з гордістю, адже Володимир – приклад для інших ветеранів. Після реабілітації, протезування і повернення до цивільного життя він отримав роботу та підвищення, а тепер сам працює в напрямку допомоги ветеранам: з працевлаштуванням, відкриттям власної справи та адаптивним спортом.
Від пацієнта до керівника
З червня 2025 року Володимир керує офісом ветеранів Київської школи економіки. Команда працює над підтримкою ветеранів у цивільному житті через спорт, освіту та реінтеграційні проєкти, допомагає шукати роботу, підтримує тих, хто хоче розпочати власну справу, і підбирає курси для перекваліфікації. Головне завдання, каже Володимир, – створити умови, у яких захисники почуватимуться гідно на новій роботі.
Найбільший бар’єр він бачить не лише в ринку, а й у голові самих ветеранів. Адже багато хто сприймає пропозицію допомогти з роботою як щось принизливе – ніби це визнання, що ти не спромігся знайти собі місце сам.
“Насправді тут питання якісного підходу”, – вважає Володимир і зазначає, що головне зібрати навички й вміння в одне місце та дати людині розуміння, де вона буде корисною.
Чому такі історії важливі
фото: facebook/volodimirbajkovec/
Історія Володимира – позитивний приклад на тлі непростої картини. Скільки в Україні ветеранів, залежить від методики підрахунку. До початку 2026 року до Єдиного реєстру внесли понад 1,4 млн учасників бойових дій, а за іншими оцінками, ветеранів і ветеранок — до 1,5–2 млн. Офіційна статистика зайнятості, за визнанням самої держави, відображає ситуацію лише частково. Український ветеранський фонд у дослідженні, оприлюдненому 2024 року, зафіксував рівень безробіття серед ветеранів майже 31% – удвічі-втричі вище за середній показник по країні.
Що саме заважає? За даними Фонду, ветерани називають три головні перешкоди: брак освіти чи кваліфікації в обраній галузі, проблеми з фізичним здоров’ям і психоемоційним станом та невідповідність зарплати потребам. Це ж, за спостереженнями дослідників, і головні причини, чому люди залишають перше цивільне місце роботи. Серед опитаних працевлаштованих ветеранів 32% відчували, що роботодавці неохоче беруть їх через ветеранський статус.
Бізнес, втім, поступово змінюється. За результатами опитування Державної служби зайнятості, 90,6% роботодавців, які планують найм у 2026 році, готові брати ветеранів. На Work.ua у травні було понад 11 тисяч вакансій із позначкою “перевага ветеранам”. Водночас експерти критично зауважують: найняти – ще не означає втримати, і бар’єри нерідко виникають уже після виходу на роботу.
Наставник як місток
Фахівці, які працюють із ветеранами, дедалі частіше повторюють те, що на власному досвіді пережив Володимир: тяжкість поранення не визначає складності повернення до роботи. За спостереженнями Superhumans, найскладніші випадки – це часто люди, які не знають, куди рухатися далі, і найважливіше для них – разом із консультантом сформувати чіткий план.
Схожий підхід закладено й у новій методології кар’єрного консультування Veteran Hub, яку презентували у вересні. Вона не зводиться до закриття вакансії: консультант допомагає людині оцінити навички, сформулювати запит і скласти план, а результатом може бути не лише робота за наймом, а й навчання, власна справа чи волонтерство. Учасники презентації також наголошували, що працювати над змінами треба і з роботодавцями.
Держава теж намагається відповісти на виклик. Уряд затвердив програму “Ветеран.Робота” на 2026–2027 роки з орієнтовним обсягом видатків понад 276 млн гривень. За даними Державної служби зайнятості, у її межах уже працевлаштовано 3314 ветеранів, ще понад 10 тисяч отримали індивідуальні плани працевлаштування. Роботодавці можуть отримати компенсацію за облаштування робочого місця для ветерана з інвалідністю, а Міністерство у справах ветеранів працює над методикою визнання військового досвіду як цивільних компетентностей.
Тож, історія Володимира Байковця – не про виняткову удачу. Вона про те, що поєднання якісної реабілітації, уважного наставника і правильно сформульованих навичок може повернути людині відчуття опори. Тепер він сам стає таким містком для інших.
Читайте також: “Мінне поле” без інструкції: у чому складність працевлаштування ветеранів