За цією зовнішньою зміною стоїть спроба розігнати дрон понад 600–700 км/год. У перших версіях невеликий китайський ТРД (турбореактивний двигун, – ред.) Telefly просто встановили зверху. Для швидкостей 350–400 км/год це ще працювало, але спроба витиснути більше вперлася в аеродинамічний глухий кут:
Паразитний опір: двигун на пілоні працює як аеродинамічне гальмо. На високих швидкостях лобовий опір зростає пропорційно квадрату, нівелюючи всю й без того скромну тягу малого ТРД.
Пікірувальний момент: лінія тяги винесена високо над центром мас і постійно нахиляє ніс дрона вниз. Автопілот змушений безупинно відрізати це задиранням рулів висоти догори. Це створює постійний балансувальний опір — планер фактично гальмує власними ж керуючими поверхнями.
Інтеграція двигуна в контур фюзеляжу вирівнює лінію тяги з віссю апарата, прибирає опір пілона та стабілізує керма в нейтралі. Але за спробу додати швидкості конструктори розплачуються ключовими параметрами:
- Втрата дальності: внутрішній мотовідсік, повітряні канали та термоізоляція забирають простір, де раніше було пальне. З високим апетитом реактивного двигуна це суттєво обрізає радіус дії.
- Технологічна ціна: вихлоп ТРД прогрівається до 700 °C. Розмістити таку камеру всередині композитного фюзеляжу без руйнування смол вимагає металевих екранів, термозахисту та примусової продувки.
Навіщо противнику цей поспіх?
Тут ворог намагається зіграти на випередження. На кадрах зафіксовано атаку саме навздогін: реактивну ціль у хвіст дотискає високошвидкісний дрон-перехоплювач квадрокоптерного типу від компанії “Дикі Шершні”, який розробили спеціально для знищення ворожих реактивних безпілотників. Перші успішні застосування наочно показали, що цілі в діапазоні 400–450 км/год можна впевнено діставати в задню півсферу навіть цим класом перехоплювачів.
Поки що ми не збиваємо їх масово й системно — цей напрямок лише масштабується та набирає обертів. Але противник уже прорахував неминучу загрозу і розуміє: лишатися у швидкісній ніші до 500 км/год — це гарантовано підставити свої реактивні вироби під дешеве ешелоноване знищення.
Саме тому вони поспішають перетнути поріг у 700–800 км/год. Для зенітного дрона-перехоплювача — це серйозний фізичний бар’єр: аби наздогнати таку ціль на зустрічно-пересічних курсах чи тим більше навздогін, перехоплювач має розвивати вже під 900+ км/год. Це вимагає зовсім іншої трансзвукової аеродинаміки, дорогих потужних ТРД та надшвидкої оптики, яка повинна обробляти картинку й наводитися на мілісекундних затримках.
Мета ворога проста — вивести “Герань-5” із зони ураження дешевих дронів-перехоплювачів і знову змусити нас витрачати на неї дефіцитні ракети великих комплексів ППО.
Проте, намагаючись обігнати перехоплювачі, росіяни заганяють себе у відому пастку: замість масового та копійчаного виробу вони отримують вередливу в серії, дорогу мінікрилату ракету з істотно обмеженим радіусом польоту.
Про автора. Анатолій Храпчинський, заступник гендиректора компанії з виробництва засобів радіоелектронної боротьби, авіаційний експерт
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.