У таких випадках немає сенсу якось розраджувати скептиків. Існує проста рекомендація: піди та зроби краще. Але зараз мова не про те чи не про них. І навіть не про те, що наше і вороже ракетне озброєння на початок війни некоректно було порівнювати. Цей величезний дисбаланс залишається й досі. І проблема ця формувалася не роками, а десятиліттями. Тож на фоні цієї проблеми наші удари вглиб Росії і на морі — це суперпрорив.
Другий важливий момент. Українські спроможності на таку “нєобʼятную” Росію, звичайно ж, лімітовані. І бʼємо туди, куди треба, а не туди, куди б сильно кортіло. Удари спрямовані не на те, щоб потішитися дві хвилини й забути, а щоб завдати ворогу системних руйнівних наслідків, які здатні завалити цю гігантську конструкцію. Тут за визначенням не могло бути і не буде блискавичних рішень. Швидкий результат зазвичай може дати яскравий, але точно нетривалий і незначний ефект. Хочеш якість, тоді терпляче і послідовно працюй.
А тепер основне. Те, що ви бачите в телеграм-каналах, це лише кількасекундний звіт про прильоти наших дронів. Паралельно вивчаються сталі результати, добре помітні лише тим, хто знаходиться там.
Читайте також: У Росії два варіанти. І обидва про розпад
Так от, регулярні українські удари вглиб Росії по важливих обʼєктах:
1. Вже призвели до помітних соціально-економічних зрушень. Пересічний росіянин почав стабільно відчувати на собі наслідки війни. Раніше йшлося лише про тих, хто втратив рідних або здоровʼя на війні. Тепер наслідки “СВО” значно більші, дійшли значно глибше і стосуються вже безпосередньо, якщо не кожного, то дуже багатьох.
2. З кожним ударом десь далеко від кордону України пересічний росіянин втрачає віру у всесильність та непереможність режиму, а одночасно і Росії загалом. Вони раптом виявили, що “матушка” може бути вразливою, і мачо з Кремля не здатен цьому зарадити. Виникають сумніви, чи буде спроможним він впоратися, якщо почнеться щось всередині. Зароджується скепсис щодо всесильності каральної вертикалі.
3. Порушено неофіційну домовленість між правлячим режимом і населення. Пересічним обіцяли, що війна не їхнє діло, скоро закінчиться, і їх ця “двіжуха” не зачепить. Сьогоднішній майже щоденний досвід показує, що ще й як зачіпає.
4. Поширюється відчуття невизначеності та непрогнозованості майбутнього. Навіть у найбільших оптимістів виникають сумніви, чи справді все йде за планом. Закономірно зростає тривожність, передчуття неминучої і ще більшої “двіжухи”, але вже всередині самої Росії.
Читайте також: Грати роль Петра Великого Путіну заважає тінь “Колі Палкіна”
5. У національних республіках з високим рівнем національної і релігійної ідентичності усе перераховане вище отримує свій додатковий колорит і множиться в рази.
6. Великі стовпи диму від наших прильотів стали місцевим реаліті-шоу. І треба сказати, що багатьом це видовище дуже навіть подобається.
7. Що важливо, значна маса розуміє внаслідок чого українські дрони прилітають в Росію. А відтак, навіть ті, хто безпосередньо втратив бізнес чи роботу на Wildberries, або стоїть в черзі за бензином чи переплачує за нього втричі, далеко не завжди звинувачує в цьому Україну.
Одним словом, наші удари вглиб Росії вже творять масову гнітючу атмосферу. А це ж ще далеко не фінал. І памʼятайте, що РФ надто складна конструкція, щоб зарадити вогнищу, яке там почне розгоратися. Як кажуть наші люди, у РФ добре, поки все добре. Але так буде і вже бувало не завжди.
Майте терпіння і долучайтеся до справи. Хто як може. Все має значення.
Про автора: Михайло Басараб, політолог, офіцер ЗСУ
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.