Славутич – наймолодше місто України. Його почали будувати у 1986, після аварії на ЧАЕС, аби переселити родини працівників станції. Значна частина мешканців працювала на ЧАЕС аж до 2000 року, коли станція повністю припинила генерацію електроенергії. Очевидно, саме завдяки тому, що Славутич – це місто енергетиків, саме тут у 2019 році створили перший в Україні енергетичний кооператив “Сонячне місто”, членом якого міг стати кожен мешканець, який інвестував у сонячні станції на дахах муніципальних будинків. Тепер Славутич вибудовує власний енергоострів, аби в умовах блекауту постачати електроенергію не лише об’єктам критичної інфраструктури, а й населенню, оскільки у квартирах славутичан немає газу. Д. Про те, як місто енергетиків за 6 км від кордону з Білоруссю вибудовує свою енергетичну безпеку в інтерв’ю Еспресо розповів міський голова Славутича Юрій Фомічев (на фото).
Юрій Фомічев, фото: Славутицька міська рада
Яким чином Славутич вибудовує свій енергетичний острів і що уже вдалось зробити?
Ті потужності, які ми вже маємо, дають нам трохи більше як половину енергозабезпечення всього міста. Ми споживаємо 7 МВт, а виробляємо вже майже 4 МВт. Поки ми ще не можемо сказати, що вже в острові, бо є низка технічних питань, які треба вирішити. І це непросто, насправді. Бо в один період місто споживає 7 МВт, а через пів години – 5 МВт. І це питання балансування треба вирішувати. Складно, коли в тебе декілька генерацій – когенераційні установки, сонячна станція, системи накопичення. І ти все це маєш заливати якось в одну систему і давати можливість людям споживати цю енергію. Тому це непростий шлях і технічно, і юридично.
Наразі виходимо на фінішну пряму, аби за декілька місяців почати тестування. Це буде такий краш-тест – відключення міста від енергосистеми і включення острівного режиму. Ми його проведемо, навіть якщо на той час у нас не буде всієї потужності, щоб розуміти, що це можливо, з якоюсь черговістю ми маємо вмикати-вимикати пів міста у певний час.
Тобто у разі масових відключень електроенергії, у Славутичі ці загальні графіки не діятимуть?
Ні, графіків відключень ми не уникнемо. Сказати, ми генеруємо свої 7 МВт електроенергії, не відключайте нас, – це трохи непорядно відносно єдиної енергосистеми. Це рішення на випадок блекауту.
Маємо вже чотири когенераційних установки різної потужності, їх треба зв’язати. Маємо сонячну генерацію вже близько 2 МВт розподілену по місту. Ми маємо storage – це ключове в цій моделі. Саме ці потужні акумулятори будуть балансувати всю систему.
Щодо генераторів, то їх неефективність чітко демонструють пункти незламності. Коли зникає електропостачання, запускаємо генератор у пункті незламності, а перші кілька годин туди взагалі ніхто не приходить. А Потім приходить перша людина, яка забула вчора зарядити свій гаджет – це десь 40 Вт, у нас генератор на 20 кВт включений. А далі може бути великий наплив людей, і вже цих 20 кВт генератора може не вистачити. Тобто дуже велике коливання балансів. Переважна більшість громад ставить акумулятори, інвертори. І генератор починає працювати спочатку на зарядку акумулятора. Бо акумулятору все одно, чи 5 Вт споживання, чи 20 кВт, якщо йому дозволяє потужність. Він дуже гарно балансує.
Так само ми будуємо свій енергетичний острів через балансування за допомогою систем збереження енергії. Тобто заганяємо всю енергію в storage, і забираємо стільки, скільки треба. Тоді оці коливання 7 МВт чи 5 МВт протягом однієї години згладжуються. Бо заявити, що ти вже генеруєш 7 МВт – це одна історія, а працювати технічно з цієї генерацією – це абсолютно інша історія.
Чи плануєте за рахунок своєї генерації та системи збереження енергії заробляти на балансуючому ринку?
Ми вже заробляємо. Ті потужності, які в нас є, працюють в ринок. Поки що ми маємо статус активного споживача. Скоріш за все, ми вийдемо на статус виробника, коли збільшимо потужності.
Нині наша когенераційна установка включається в пік і віддає електроенергію в мережу годину-дві, – тоді, коли найвища ціна. Ми ж не будемо збиток працювати. Зараз в тестовому режимі працює сонячна станція. Не хочеться за копійки віддавати електроенергію в мережу. І насправді коли ціна одна копійка – це означає, що мережі ця електрика не потрібна, вона навпаки хоче, щоб її забрали. Тому в такі періоди ми будемо заряджати акумулятори, а в пікові години будемо віддавати.
Перший досвід у нас уже є – з 1 січня наше комунальне підприємство на когенерації в мережу уже заробило свої перші гривні.
Чи правда, що на енергоринку заборгованість перед виробниками електроенергії – майже до року?
Заборгованість є. Тому, коли кажемо про газову генерацію, маємо розуміти, що треба мати запас міцності, інакше будемо в боргах перед газовиками, бо ж за газ треба платити не залежно від того, чи з вами уже розрахувались за електрику. Якщо говорити про сонечко, то ти інвестуєш в обладнання або залучаєш інвестора, будуєш storage, і тоді вже не ризикуєш так сильно через затримку платежів від енергоринку, як з газом.
Багато громад скаржаться на те, що їм не так було важко знайти фінансування на когенераційні установки, як потім пройти всі процедури підключення. Скільки у вас йшло часу від моменту, коли привезли когенератор, до моменту, коли його запустили?
За минулий рік, мені здається, з червня чи липня ми змогли підключити три генераційних установки, які до кінця року запрацювали і з січня почали давати електроенергію не лише для власних потреб, але й в мережу. Це великий шлях, адже треба працювати щонайменше з двома зовнішніми структурами – обленерго (електромережі) і газовики (облгаз чи розподільні мережі). Це справді непросто. “Все починається, відбувається, завершується в сфері людських стосунків і відносин”. Це перша фразу кодексу етики нашої громади. Саме one-to-one спілкування, переконання, залучення в команду, обіцянки пропіарити дає результат.
Чи комунікували ви з Укренерго щодо створення енергоострова. Адже вони мають розуміти, хто скільки вироблятиме електроенергії, скільки є системи зберігання, аби балансувати енергосистему?
Пригадую, на одному з форумів презентували кількість завезених і навіть вже підключених до генераційних установок в Україну. Їх загальна потужність була, здається, 50 МВт. Укренерго каже: “Ми їх не бачимо, у нас їх немає”. Бо вони переважно працюють або на самозабезпечення, насамперед котельні, або як резервне живлення не працюють в мережу. Тому тут справді важлива комунікація з Укренерго.
Малим громадам працювати на енергоринку самотужки важко. Ми не маємо тих людей, які розуміються, що таке енергоринок, як з ним працювати. Зарплата спеціаліста такого рівня – кілька тисяч доларів – мала громада не може собі це дозволити. Тому у нас є партнерська угода з Енергетичною компанією України. Це державне підприємство, яке є найбільшим балансуючим підприємством на енергоринку. Ми працюємо з ним, бо насправді ситуації бувають різні. Наприклад, взимку у нас зупинилась когенераційна установка – були недопрацювання виробника, через яке обладнання не було орієнтоване на роботу у сильні морози. Тож треба було дещо змінювати. Відтак, не змогли віддати в мережу заявлений мегават.
Якщо не вмієш працювати з енергоринком, то у такій ситуації ти не лише не заробиш, а ще й попадеш на штрафи. Тому важливо мати потужного партнера.
Яким чином те, що уже збудовано, захистити від ворожих атак?
Повністю – не можливо. Ми розуміємо, що їх агентура знаходиться по всій Україні. Так, ми намагаємось будувати фізичний захист там, де це можливо. І той, який ми можемо собі дозволити фінансово. Тобто інвестиції в розподілену енергетику – це не всі витрати. Треба інвестувати у захист, створювати певні перешкоди, РЕБи, допомагати Збройним Силам, бо головна надія – на нашу протиповітряну оборону, на мобільні групи чи дрони-перехоплювачі. Все це не є гарантією або страховкою від того, що вам не прилетить. Є кейс Чорноморська, який не встиг на сесії навіть від донора передати сонячні панелі, а по них уже прилетіло.
Чому важливо будувати розподілену генерацію. Бо якщо у тебе 10 когенераційних установок, і прилетіло по одній – ти втрачаєш 10% генерації. На 90% ти якось ще балансуєш, можеш робити певні графіки, і ці 10% можеш відновлювати і достатньо швидко. Якщо в тебе одна велика ТЕЦ, то від одного удару ти можеш втратити всі 100% і відновлювати їх будеш значно довше.
Тому розподілена генерація в цьому і має свою перевагу, що вона менш вразлива для знищення нашим ворогом. Але гарантій цілковитої безпеки немає.
Чи очікуєте ви, що ваші інвестиції в розвиток енергетики дадуть Славутичу додаткові бонуси. Наприклад, зростання вартості житла чи релокація бізнесу, який шукає місця, де менший ризик блекауту?
Так, нині бізнес звертає на це увагу. Є люди, які приїздять жити в Славутич, особливо в зимовий період саме через це. Люди бачать, що у наших школах можна вчитись навіть в укриттях, а не лише пересидіти тривогу, тож приїжджають з дітьми. Тому так – усі ці інвестиції дають свій бонус.
На жаль, саме безпекові питання гнині зупиняють багато проєкті. На майбутнє, ми плануємо розвивати зелену енергетику, щоб казати бізнесу: “Дивіться, тут повністю зелений слід вашого виробництва, завдяки цьому ви будете конкурентними на європейському ринку, тож ходіть до нас”. Це наша глобальна стратегія. Але у поточному періоді наші інвестиції в енергетику – це насамперед енергетична стійкість, а також також економічна безпека нашого підприємства теплозабезпечення.
Переважна більшість теплоенерго збиткові через різницю в тарифах. Тому, коли даємо своєму теплопостачальному підприємству інструмент для заробляння грошей, ми допомагаємо йому уникнути банкрутства. Інакше його доведеться фінансувати з міського бюджету.
Знаю, що у Європі є водоканали, які від виробництва електрики отримують 90% свого прибутку і лише 10 % – від постачання води населенню. Гадаю, це абсолютно реальна історія для України. Ми маємо потенціал з наших комунальних підприємств створити мікроенергокомпанії. Переконаний, що ми можемо швидко побудувати в Україні модель, до якої європейські громади йшли багато років.