Про це йдеться в аналізі The Economist.
У 2025 році Україна завдала 658 ударів по цілях на відстані понад 100 км від кордону — майже вдвічі більше, ніж за три попередні роки разом узяті. У 2026 році, за поточним темпом, цей показник може перевищити 800.
При цьому реальні масштаби кампанії ще більші: модель, яку побудував The Economist на основі супутникових даних NASA про пожежі та інтернет-активності поблизу стратегічних об’єктів, фіксує приблизно втричі більше ударів, ніж офіційно реєструє моніторингова група ACLED. Головна причина — повторні удари по тих самих цілях.
Саме така тактика завдає Росії шкоди у два етапи. Спочатку унеможливлює швидкий ремонт — щойно гасять пожежу, Україна б’є знову. Потім змушує переспрямовувати фінансування з військових і цивільних потреб на постійне відновлення. Банківське кредитування нафтових компаній на ремонтні роботи зростає на 26% на рік — утричі швидше, ніж в решті економіки.
Найбільш постраждалі об’єкти — порти та нафтопереробні заводи. Туапсе, найбільший нафтовий термінал Росії на Чорному морі, отримав кілька послідовних ударів, після одного з яких стався масштабний розлив нафти. Санкт-Петербург, що знаходиться за 800 км від українського кордону, став регулярною ціллю. Цієї весни видобуток нафти в Росії впав на 15% порівняно з роком раніше попри високі ціни.
За підрахунками видання, з червня по грудень 2025 року Росія недоотримала від експорту викопного палива $18 млрд — на 12% менше, ніж передбачали ціни на нафту. У перші чотири місяці 2026 року розрив зріс до 34%.
Із введенням у дію крилатої ракети “Фламінго” та майбутніх балістичних ракет географія ударів лише розширюватиметься. Поки що малі, але невпинні атаки вже змушують Росію розосереджувати авіацію, зривають ремонти і примушують захищати об’єкти, які ще недавно вважалися поза досяжністю.