До кризи, де еліта втрачає здатність управляти, а суспільство не готове терпіти.
Чому так стається?
Звучить парадоксально після цитати головного комуніста всіх часів і народів. Але коротка відповідь — через капіталізм.
Найджел Гулд-Девіс з Національного інституту стратегічних досліджень, експосол Великої Британії в Білорусі, слушно каже, що війна з Україною є першою великою війною в історії Росії, яка ведеться без загальної мобілізації економіки та населення.
Іншими словами, в Росії все ще існує, хай невільна і корумпована, але ринкова економіка. Це означає, своєю чергою, що всі ресурси в цій війні коштують ринкову ціну. Саме тут полягає разюча відмінність нинішньої ситуації для економіки Росії, якщо порівнювати, наприклад, з Другою світовою. Де витрати на солдатів — тобто “гарматне м’ясо” для “м’ясних” штурмів (а росіяни інакше не воюють) складали приблизно 5% від загальних воєнних витрат СРСР в 1941-45 роках. Російські танки Т-34 і літаки Іл-2 стали символами наймасовіших і найдешевших інструментів вбивства того часу.
Але ще дешевшим і масовішим інструментом вбивства (а також ґвалтування і мародерства) був рускій солдат. “Баби єщьо нарожают“, – цю фразу приписують маршалу Жукову. Але до нього те саме казав віцеадмірал царського флоту князь Ухтомський — після катастрофічної поразки від японців під Порт-Артуром. Тоді втратили до 70 тисяч вбитими і полоненими. “Єщьо нарожают“, – відмахнувся князь.
Читайте також: Путін останнім часом не проявляє адекватності. Колонка Віталія Портникова
Але часи змінилися, баби не народжують. Попри всі заклики Путіна, державні програми для матерів-героїнь і пропаганду раннього материнства серед старшокласниць. Дані з минулого року засекретили, але орієнтовно за індексом народжуваності росіяни опинилися цього року десь на 170 місці у світі.
Тому людський ресурс в путінській армії за умов збереження ринкової економіки став нечувано дорогим.
Економісти оцінюють, що витрати на особовий склад — в сумі — з’їдають 40% воєнного бюджету Росії. Включно з разовими виплатами контрактникам і так званими “гробовими” – між якими, як правило, дуже короткий проміжок часу. А втім, в ньому є витрати на спорядження, екіпірування, навчання, провіант, можливо, зарплата.
Поки що цей механізм, за влучним терміном Владіслава Інозємцєва, путінської “смертономіки” працює, жорна війни перемелюють нафтодолари та декласованих мешканців бідних провінцій. Проте щойно втрати Росії на фронті перевищать мобілізаційні спроможності — все почне сипатися.
Гулд-Дейвіс вважає, що в Путіна не буде альтернативи, окрім як спробувати перейти до сталінської моделі: ліквідувати ринкову економіку, націоналізувати підприємства, оголосити загальну мобілізацію, закрити кордони. І Путін точно хотів би піти цим шляхом. Проте хотіти і могти — це не одне і те саме.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.