У 2017 році FERREXPO була 3-м у світі експортером окатишів і експортувала весь обсяг продукції за кордон. Якщо 2017 році компанія виробляла 10,6 млн тонн окатишів, то у 2022 році виробництво скоротилося до 6 млн тонн.
Лише у 2022 році компанія надала понад $19 млн гуманітарної допомоги через власні гуманітарний і благодійний фонди, а також допомогла 3,5 тис. біженців від війни. Крім того, компанія передала Збройним Силам України та Територіальній Обороні понад $5 млн на транспортні засоби, включаючи шість броньованих машин швидкої допомоги, а також шоломи та бронежилети для Полтавської ДСНС на $600 тис. Крім того, було передано 9 автомобілів швидкої допомоги. Майже 650 співробітників Ferrexpo вступили до Збройних Сил України, 20 з них загинули на фронті (дані Вікіпедії).
Продукція гірничо-металургійних компаній займає перше місце у структурі перевезень Укрзалізниці. Зменшення обсягу чи припинення цих перевезень стає критичним для існування залізничного транспорту України.
У 2021 році компанія Ferrexpo входила в топ-15 приватних платників податків України і сплатила у бюджет різних рівнів 9,4 млрд. грн. податків. То у 2025 через поєнання воєнних ризиків та протизаконний тиск на власників компанія зафіксувала лише за перше півріччя 2025 року збитки у 196 млн. доларів, а надходження до бюджету склали лише ПДФО з заробітних плат працівників, ЄСВ та рента.
Знищення однієї з найбільших компаній України, яка першою вийшло на лондонську біржу і залучила найбільших міжнародних інвесторів, серед яких американська компанія Блекрок, стало ціллю російської федерації та корумпованих нею українських посадовців.
Розкажемо лише про один з таких механізмів.
Створені росіянами фінансові компанії через інсайдерську інформацію та непрозорі механізми у Фонді гарантування вкладів за безцінь скуповують борги стратегічних підприємств перед ліквідованими банками. Мета росіян закрити та ввести у банкрутство такі підприємства. Якщо ж борги були погашені раніше, через корупційні схеми у Фонді гарантування вкладів та судах, компанії, створені росіянами, фальсифікуючи документи, намагаються стягнути ці борги вдруге.
Наприклад, Компанія Леоніда Крючкова (тов ФК МАКСІКАПІТАЛ ГРУП) придбала у ФГВ уже сплачений раніше борг Полтавського ГЗК, якого не існує, за суму приблизно 4 млн. доларів. Зараз компанія намагається ввести в банкрутство, а отже знищити, підприємство, очіночна вартість якого щонайменше 700 млн. доларів. Відбувається це синхронно із знищенням російською федерацією енергетичної інфраструктури, яка забезпечує діяльність цього підприємства. Яке коріння цієї та інших компаній, які нищать українську економіку?
Російський вплив як основа схеми
Росіяни почали інвестувати і брати під конт роль українські фінансові компанії з викупу так званих проблемних активів. Українська компанія “Інвестохіллс Веста”, зокрема, завдяки такій співпраці, стала найбільшим гравцем на ринку, викуповуючи половину проблемних активів в України через Фонд гарантування вкладів. За даними журналістських розслідувань і судових рішень інвестором компанії став росіянин Павло Фукс. Він перебуває під жорсткими державними санкціями.
Правоохоронні органи України (СБУ, ДБР) висунули Фуксу низку серйозних підозр. СБУ підозрює його у незаконному заволодінні активами українських компаній на суму понад 100 млрд гривень лише з 2018 року.
Схема полягала у викупі за безцінь боргів стратегічних підприємств енергетичної та машинобудівної галузі з подальшим блокуванням їх діяльності або доведенням до банкрутства.
Те, що Фонд гарантування вкладів продавав ці борги у десятки разів нижче балансової вартості, зазначено в офіційних документах перевіряючих державних органів.
Фонд гарантування вкладів як інструмент знищення промисловості
Після банківської кризи 2014-2016 років сотні кредитних портфелів неплатоспроможних банків перейшли під управління Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Законодавча логіка була зрозумілою: держава через Фонд має продати активи збанкрутілих банків максимально ефективно, щоб повернути кошти вкладникам і мінімізувати втрати бюджету.
У здоровій моделі це означало прозорі та конкурентні торги, повноцінну оцінку активів і застав, залучення максимально широкого кола інвесторів, і найголовніше – продаж боргів за максимально можливою ціною. Саме так відбувається продаж активів в країнах ЄС, де коштом широкої публічності торгів, прямих заборон на продаж активів за безцінь та перевірок покупців роблять все, щоб процедура була прозорою та ефективною. Міжнародні майданчики типу Debitos, або BidFinance створені спеціально для залучення інвесторів зі всього світу.
Про те, що в Україні все навпаки, офіційно засвідчено у звіті Рахункової палати. У 2023 році перевірка цього органу встановила, що реалізація активів здійснюється за цінами, заниженими в 14,4 раза, при чому Фонд застосовує аукціони зі зменшенням ціни, в тому на торгах з пов’язаними між собою учасниками.
На практиці кредити часто продавалися так званими пулами – сотнями позицій в одному пакеті одночасно. Учасник торгів бачив лише назву підприємства і суму боргу. Через відсутність в публічному доступі інформації про реальний фінансовий стан компанії, вартість її активів, свідомо створювалась ситуація, коли реальні інвестори штучно усувались від можливості участі в аукціоні. За відсутності інсайдерської інформації з середини Фонду інвестор не бачить, що насправді виноситься на продаж.
Для звичайного інвестора така схема означала одне: високий ризик і майже повну непрозорість. Купівля такого пулу нагадувала лотерею – серед десятків безнадійних кредитів міг бути один “живий”, але зрозуміти це без інсайда було майже неможливо.
Павло Фукс: гроші та санкції
Масштабна скупка боргів, навіть за безцінь, все одно потребувала значного фінансового ресурсу. Таким ресурсом стали кошти Павла Фукса.
Павло Фукс – бізнесмен з тривалим російським бекграундом. До 2014 року основна частина його бізнесу була зосереджена в РФ, де він сформував значну частину капіталу, з яким згодом зайшов в Україну. В Україні Фукс неодноразово фігурував у корпоративних конфліктах і судових спорах, пов’язаних із проблемними активами, боргами та ліцензіями. Його ім’я з’являлося у гучних історіях навколо газовидобувних і надрових проєктів, які супроводжувалися перевірками Держгеонадр, анулюванням спецдозволів і багаторічними судами. Також журналісти “Схем” знайшли спільний бізнес з Андрієм Портновим у Москві.
За даними слідства СБУ, структури, пов’язані з Фуксом, скуповували борги стратегічних українських підприємств, блокували їхню діяльність або доводили до банкрутства. За версією правоохоронних органів, така діяльність відповідала інтересам держави-агресора РФ, оскільки підривала економічну стабільність України.
До лютого 2022 року ключову роль у таких процесах відігравали компанії, пов’язані з групою “Інвестохіллс Веста”, яку публічно асоціювали з Павлом Фуксом.
Після початку повномасштабної війни Фукс потрапив під санкції. У цей час схема роботи з проблемними кредитами банків потребувала трансформації. Прямий публічний контроль Фукса над активами став токсичним. Але сама схема не зникла. Вона потребувала зміни обличчя.
Леонід Крючков: перехоплення контролю?
Саме в цей період у боргових і банкрутних кейсах, де раніше фігурували структури з орбіти Фукса, дедалі частіше починає з’являтися ім’я Леоніда Крючкова.
Леонід Крючков – український бізнесмен, який після роботи у Raiffeisen Bank Україна на початку 2000-х став активним учасником корпоративних поглинань у сферах будівництва, енергетики та логістики, отримавши контроль над компаніями на кшталт “Київреконструкції”, концерну “Свемон” і “Нафтогазбуду”. У 2014-2015 роках він працював заступником гендиректора “Укрінмашу” (“Укроборонпром”) і фігурував у скандалах, пов’язаних із фіктивними закупівлями та справами Едуарда Ставицького. Після 2016 року Крючков зосередився на логістичних і портових активах, а у 2023 році компанії з його орбіти отримали контракти Міноборони на понад 9 млрд грн і стали фігурантами кримінальних проваджень через підозри завищенні цін, постачанні небезпечної продукції та можливому розкраданні бюджетних коштів.
Після запровадження санкцій проти Павла Фукса в системі викупу та стягнення боргів великих підприємств новим гравцем формально стає Леонід Крючков. Фактично ж – йдеться про продовження тієї самої моделі роботи з боргами, що сформувалася раніше, з тими ж юридичними командами і такою ж логікою роботи з боргами.
З даних судового реєстру можна побачити, що після заміни в схемах компаній Фукса на компанії Крючкова, всі основні дієві особи залишились тими самими. Одній й ті самі юристи Дмитро Кучерявий, Антон Забарін, Ілля Комлик, Олександр Ткачук, Наталія Потупало у різних статусах беруть участь в справах ініційованих компаніями обох цих осіб.
Нові фінансові компанії-кредитори, за якими стоїть Леонід Крючков – ТОВ “ФК “Максі Кепітал Груп” та ТОВ “Скай-Девелопмент” заходять у ті ж самі активи, використовуючи ті ж самі механізми. Практика продажу Фондом гарантування вкладів боргів за безцінь, яка була б неможливою у разі проведення повноцінних, прозорих торгів, призвела до того, що вихідці з підсанкційних російських банків отримали контроль над боргами десятків найбільших українських підприємств. За відсутності прозорості продажів, коли активи продаються пакетами (пулами), відбір боргів великих, прибуткових компаній навряд чи можна реалізувати без відповідної інсайдерської інформації.
Отримавши за безцінь борги, фінансові компанії ініціюють процедури банкрутства, а суду пропонується “потрібний” арбітражний керуючий. Таким чином підприємству не дають відновити його платоспроможність, тож бізнес або фактично знищується, або змушений викупляти себе повторно. У результаті держава втрачає податки, експорт, робочі місця, а вкладники збанкрутілих банків – втрачають свої гроші. В умовах війни це працює як економічна диверсія.
Фукс-Крючков: спільна команда арбітражних керуючих
Окремі судові провадження вказують на процесуальний перетин структур, які раніше асоціювалися з групою Фукса, і компаній з орбіти Крючкова.
Так, у судових документах по справі 910/3027/24 (банкрутство ТОВ “ФК “Інвестохіллс Веста”) серед заявників у провадженні фігурує ТОВ “Скай-Девелопмент” Леоніда Крючкова. І це є чітким сигналом: схема продовжує працювати, навіть якщо змінилося її публічне обличчя.
Тим часом аналіз судових справ про банкрутство стратегічно важливих підприємств України до та після 2022 року виявляє стійку повторюваність ключових учасників: ініціювальних кредиторів, арбітражних керуючих та їхніх правових представників.
Так, у справах, ініційованих або пов’язаних з групою Павла Фукса “Інвестохіллс Веста”, системно призначалися одні й ті самі арбітражні керуючі:
- Ілля Комлик — ліквідатор ПрАТ “Росава”;
Олександр Ткачук — у справах ТОВ “Нафтохіміпекс”, ТОВ “Вайн Хауз Груп” (ініціюючий кредитор — ТОВ “ФК Женева” з групи “Інвестохіллс Веста”) та ТОВ “УАУ” (ініціювальний кредитор — ТОВ “КУ Інвестиційна” з тієї ж групи);
Наталія Потупало — у справі ТОВ “Хімреактив” (за заявою ПрАТ “Росава” в особі ліквідатора Комлика).
Правове представництво цих арбітражних керуючих у більшості випадків здійснювали Дмитро Кучерявий та Антон Забарін.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ, запровадження санкцій і розслідувань щодо діяльності, пов’язаної з Павлом Фуксом, відбулася лише формальна зміна публічних ініціаторів банкрутств. Фактичне коло осіб, які реалізують ці процедури, залишилося незмінним.
З 2022 року ініціювальними кредиторами у справах про банкрутство стратегічних підприємств дедалі частіше виступають компанії, де кінцевим бенефіціарним власником є Леонід Крючков, зокрема ТОВ “ФК “Максі Кепітал Груп” та ТОВ “Скай-Девелопмент”. Саме за їхніми заявами знову призначаються ті самі арбітражні керуючі:
- Комлик — у справі ПрАТ “Київмедпрепарат”;
Ткачук — у справах ПАТ “Галичфарм” та ТОВ “Укренергозбут”;
Потупало — у справах корпорації “Артеріум” і ТОВ “ФК Монтале”.
Окремо показовою є ротація ролей: адвокати Кучерявий і Забарін, які раніше представляли інтереси арбітражних керуючих, самі почали виступати у статусі арбітражних керуючих. Кандидатуру Кучерявого було запропоновано для призначення розпорядником майна ПрАТ “Полтавський ГЗК” (ініціювальний кредитор — “Максі Кепітал Груп”), а Забаріна — призначено розпорядником майна ТОВ “Неомінерали” за заявою ТОВ “Хімреактив” в особі ліквідатора Кучерявого.
Сукупність цих фактів свідчить про стійкий і повторюваний зв’язок між групою компаній, асоційованих з “Інвестохіллс Веста” та Павлом Фуксом, і структурами, пов’язаними з Леонідом Крючковим, з одного боку, та вузьким колом арбітражних керуючих і юристів — з іншого. Це дає підстави стверджувати про системне використання процедур банкрутства як механізму рейдерського захоплення, що становить серйозний ризик для економічної безпеки держави, особливо в умовах війни.
Полтавський ГЗК: борг, якого не існує
Одна з гучних історій – багаторічний конфлікт довкола боргів ліквідованого банку “Фінанси та кредит” і спроба вдруге стягнути майже 4,7 млрд гривень з одного з найбільших промислових підприємств України – Полтавського гірничо-збагачувального комбінату, ключового експортера, великого платника податків, найбільшого клієнта Укрзалізниці і через компанію Ferrexpo – учасника Лондонської фондової біржі.
У 2015 році зазначений борг був списаний банком з банківського рахунку Полтавського ГЗК. Цей факт підтверджений судами та був встановлений колегією Верховного Суду, яка зараз розглядає цю справу, який прямо зазначив: “зобов`язання ПрАТ Полтавський ГЗК” як поручителя за кредитними договорами забезпеченими порукою були припинені в серпні 2015 року в результаті виконання поручителем своїх обов`язків за договорами поруки”.
Але той факт, що борг був погашений, що встановлено рішенням суду, не перешкодив Фонду гарантування вкладів винести його на торги й продати фінансовій компанії ТОВ “ФК “Максі Кепітал Груп”, яка належить тому ж Леоніду Крючкову.
Далі все пішло як зазвичай: Максі Кепітал Груп подало позов до суду про стягнення боргу, і суди вирішили стягнути цей борг ще раз.
Ця правова колізія знову стала предметом розгляду Верховного Суду, який має дати відповідь не лише на питання повторного стягнення одного й того самого боргу, а й на те, чи продовжить держава через власні процедурні помилки та дії афілійованих з РФ фінансових структур створювати механізм подвійного тиску на бізнес, попри наявність остаточних судових рішень про припинення зобов’язань.
Росія виграє на економічному фронті
Ринок проблемних боргів в Україні демонструє стійку практику, за якої фінансові компанії з доступом до інсайдерської інформації за безцінь викуповують права вимоги на активи великих підприємств. Ключову роль у цьому механізмі відіграють процедури Фонду гарантування вкладів, що дозволяють продаж боргів без належної оцінки активів і їх стратегічного значення. Під час війни це стало інструментом російської федерації.
Після викупу такі борги використовуються не для врегулювання зобов’язань, а як інструмент тиску – через банкрутства, повторні спроби стягнення та блокування діяльності підприємств. У цьому процесі простежується системна взаємодія з судовою системою та залучення правоохоронних органів.
У результаті замість оздоровлення фінансового ринку держава отримує ослаблення економіки, втрату податків і робочих місць. За відсутності ефективного контролю збоку держави цей механізм продовжує працювати автономно, незалежно від зміни формальних власників боргів.
Продовження читайте у другій частині: механізми функціонування ринку проблемних боргів, роль Фонду гарантування вкладів і судової системи, а також суддя, в професійній біографії якого поєдналися рішення на мільярди, хабар у 1 мільйон доларів і замах на вбивство.