Богдан Гаврилишин був всесвітньо відомим українським, канадським та швейцарським економістом, меценатом і філософом, чий авторитет в економіці та управлінні сформувався завдяки його 18-річному керівництву одним із найвпливовіших навчальних закладів серед бізнесу — Міжнародним інститутом менеджменту (IMD) у Женеві.
Він народився у 1926 році в селі Коропець на Тернопільщині, але важкі часи німецької та радянської окупації змусили родину Гаврилишиних шукати прихисток закордоном. У 20 років юнак разом із рідними перетинає океан та відправляється у Канаду.
Пластун з дитинства
Свій шлях самовиховання Богдан Гаврилишин почав у Пласті. У 1937 році старший брат Михайло записав його до першого табору в Остодорі, неподалік річки Лімниця та літньої резиденції митрополита Андрея Шептицького — покровителя Пласту. Там Богдан навчився дисципліни, командної роботи й відповідальності, вперше почув історії про боротьбу України за незалежність і навіть отримав благословення від самого Шептицького, який, за його словами, “бачив саму душу”. Після війни Гаврилишин відновив пластову діяльність у Німеччині, ставши членом куреня “Лісові Чорти”.
фото: Благодійний фонд Богдана Гаврилишина
Від лісоруба до магістра Торонтського університету
У 1947 році родина Гаврилишиних емігрувала до Канади. Як і більшість українських переселенців, Богдан починав із найважчої фізичної праці. Працював лісорубом у провінції Онтаріо, де зимові морози доходили до -40°C, а побут складався з дерев’яних бараків і простої юшки на обід. Пізніше був офіціантом у ресторані в Торонто, де вечорами вивчав англійську, а вночі готувався до іспитів.
Він жартував: “Я навчився керувати людьми, ще коли працював у лісі — бо треба було переконати колегу не спиляти дерево, яке впаде на тебе”. Саме ця наполегливість дозволила йому вступити до Університету Торонто, де у 1954 році здобув ступінь магістра з машинобудування. Уже за три роки з простого інженера став керівником технічного відділу.
Керівник Міжнародного інституту менеджменту в Женеві
У 1960 році Гаврилишин переїхав до Швейцарії, де розпочав роботу у Міжнародному інституті менеджменту (IMD) у Женеві — одному з найвпливовіших навчальних центрів для топменеджерів світу. Він швидко став директором із навчання, а згодом — очолив інститут (1968–1986).
Саме під його керівництвом IMD став лабораторією нових підходів до менеджменту, де головним критерієм успіху була не кількість прибутку, а якість рішень і людська відповідальність. Гаврилишин наголошував: “Гарний керівник — це не начальник, а архітектор середовища, де люди хочуть працювати”.
Консультант урядів і корпорацій світу
За своє життя Богдан Гаврилишин консультував уряди Канади, Іспанії, Швейцарії, Сінгапуру, Індії, Єгипту, Норвегії та Мексики, допомагаючи реформувати системи управління, освіти й економіки.
У Канаді він працював над створенням сучасної системи підготовки державних службовців. В Іспанії після смерті диктатора Франко Гаврилишин долучився до розроблення рекомендацій щодо демократизації управління. У Швейцарії впроваджував моделі колективного управління для бізнесу, які згодом стали еталоном корпоративної культури. В Індії та Сінгапурі консультував уряди з питань розвитку менеджменту в перехідний період. У Мексиці та Єгипті працював над підвищенням прозорості корпоративного сектору.
Його запрошували до співпраці провідні міжнародні компанії — IBM, General Motors, Siemens, Nestlé, Volvo, Shell, Philips, Norsk Hydro, Heineken. Для IBM Europe він створив навчальні програми з етики бізнесу, а для Nestlé — систему підготовки керівників, яка використовується й досі.
У 1970-х роках Гаврилишин став членом Римського клубу — об’єднання провідних світових мислителів, які першими заговорили про сталий розвиток. У цьому колі він працював поруч із майбутнім прем’єр-міністром Швеції Олофом Пальме та екологом Морісом Стронгом.
Організатор наймасштабнішого економічного форуму
У 1970 році під керівництвом Богдана Гаврилишина у Женеві святкували 25-річчя інституту IMD. Тоді економіст запропонував провести відкриту дискусію економістів і політиків у нейтральному місці — у селищі Давос. Цей захід став прототипом того, що згодом перетворилося на Всесвітній економічний форум. Хоч організаційно форум очолив Клаус Шваб, саме Гаврилишин був одним з ініціаторів ідейної концепції — відкритого діалогу держав і корпорацій без політичних бар’єрів.
Україна: повернення додому
Після здобуття Україною незалежності Гаврилишин почав активно працювати вдома. Він став радником Президента Леоніда Кравчука, а пізніше — радником прем’єрів і голів Верховної Ради. Створив у Києві Міжнародний інститут менеджменту (МІМ-Київ) — перший в Україні бізнес-заклад європейського рівня, де викладали міжнародні фахівці.
1990-ті. Зустріч Олександра Мороза зі Збіґнєвом Бжезінським і Генрі Кіссінджером. Фото з особистого архіву Богдана Гаврилишина, фото: Історична правда
Він також долучився до заснування фонду “Відродження”, Міжнародного центру перспективних досліджень і власного благодійного фонду, який підтримував молодих лідерів і студентів. У 2011 році започаткував програму “Молодь змінить Україну”, що відкривала українцям стажування в Австрії, Норвегії, Швейцарії, Польщі, Швеції та Німеччині.
Людина, яка фінансувала українську експедицію в Антарктиду
У 1995 році Велика Британія передала Україні антарктичну станцію “Фарадей” (нині “Академік Вернадський”) за символічний 1 фунт. Однак грошей на першу експедицію не було. Саме Гаврилишин, як голова фонду “Відродження”, виділив фінансування, завдяки якому українські науковці змогли розпочати роботу на континенті. Без його втручання український прапор там міг би не з’явитися.
Зберіг любов і гідність
З дружиною Лені (Леонідою Петрівною) Богдан прожив 65 років. Вони святкували дві дати — день заручин і день весілля. Щомісяця 10 та 25 числа він дарував їй квіти або шоколадку, навіть перебуваючи на іншому кінці світу. У них було троє дітей. “Якщо ми не разом, я тричі на день телефоную їй”, — казав він.
Богдан Гаврилишин з дружиною Леонідою, фото: З особистого архіву Богдана Гаврилишина
Визнаний у світі, нагороджений Україною
За життя Богдан Гаврилишин отримав десятки нагород, зокрема орден Свободи — найвищу відзнаку, яку може отримати іноземець в Україні (Богдан Гаврилишин був громадянином Канади). Указ про нагородження 2016 року підписав Президент Петро Порошенко. Серед інших кавалерів цього ордена — король Швеції Карл XVI Густав, сенатор Джон Маккейн, Джордж Сорос, Джо Байден.
Він мав докторські звання понад десяти університетів, серед них — Університет Торонто, Женевський університет, Києво-Могилянська академія.
“Залишаюсь українцем”: формула життя
У 2011 році Гаврилишин видав автобіографічну книгу “Залишаюсь українцем”, де підсумував досвід людини, яка побачила майже всі континенти, але не втратила зв’язку з Батьківщиною. “Я написав цю книгу, щоб надихнути молодь мріяти буйно і не боятися відкривати світ”, — писав він.
Для нього бути українцем означало жити гідно, мислити широко й не чекати вказівок зверху. У цьому — вся його школа менеджменту, філософії й державотворення.
“Я не економіст, — казав він, — я людина, яка розуміє співвідношення між різними явищами. Бо економіка без моралі — це просто арифметика”.