Останній огляд Національного банку України щодо небанківського фінансового сектору подається як історія успіху: страховики нарощують активи та прибутки, фінансові компанії нібито повернулися до довоєнних обсягів, а система демонструє ознаки стабілізації. Але якщо прибрати офіційну риторику — перед нами не відновлення, а імітація зростання на тлі структурної деградації фінансового ринку.
Ситуація непроста з багатьох причин. В економіці та банківській системі накопичені значні фінансові ресурси (головним чином через державне фінансування оборонних видатків), але їх трансформація у кредити та інвестиції є мінімальною через жорстку процентну політику та ризики невизначеності.
НБУ сконцентрований на інфляційній цілі через заниженість інфляційного таргета та пріоритезації інфляційної цілі над іншими цілями монетарної політики. Така ситуація не відповідає економічним умовам України й створює фундаментальні перешкоди для економічного відновлення.
Вартість позичкових ресурсів є зависокою для бізнесу та держави: високі процентні ставки за кредитами тиснуть на бізнес, послаблюють його конкурентні позиції.
Високі процентні ставки спричиняють також погіршення боргової стійкості державних фінансів та обмежують можливості держави здійснювати стимулювальну політику підтримки реального сектора. Жорстка монетарна політика себе не виправдала — її вплив на інфляцію залишається мінімальним через домінування витратних (структурних) чинників інфляції та слабкості каналів монетарної трансмісії. Висока банківська маржа (10–12 в.п.) також знижує ефективність трансмісії облікової ставки НБУ. Її вплив на валютну стабільність залишається мінімальним. Населення продовжує кратно віддавати перевагу заощадженням в іноземній валюті. Витрати на реалізацію монетарної політики є колосальними (близько 300 млрд грн коштів платників податків за роки війни). Основними бенефіціарами жорсткої монетарної політики стали банки, чиї прибутки зросли втричі за час війни (без реального розширення послуг фінансового посередництва). Це обумовлює обґрунтованість застосування підвищеної ставки податку на прибуток банків для справедливого перерозподілу доходів економіки.
Читайте також: Облікова ставка НБУ: форма без змісту
Головний факт, який НБУ намагається приховати
Попри гучні заяви про “зростання”, частка небанківського сектору в фінансовій системі впала до історичного мінімуму – 8,8%.
Визначимо це як ключовий індикатор “прогресу” НБУ в цій сфері. Зараз сектор не розвивається — він втрачає системну роль. Інакше кажучи, маємо ситуацію, коли ринок скорочується відносно банків, фінансова екосистема стає менш диверсифікованою, а конкуренція знижується. Це стало прямим наслідком політики НБУ після 2022 року, яка вбиває альтернативні фінансові інститути.
Якщо уважно проаналізувати ситуацію, то побачимо, що “зростання” страховиків — це не економіка, а ефект високих ставок. При цьому НБУ рапортує про те, що прибуток страховиків зріс удвічі та й активи не забарилися — вони стрімко зросли. Але причина цього — не розвиток ринку страхування, а інвестиційні доходи на високих відсоткових ставках, а не страхова діяльність. Факти говорять самі за себе: висока частка активів у банках і ОВДП (до 85–95%) ; прибуток формують не страхові продукти, а фінансові інструменти. Тобто страховики перетворюються на квазіінвестиційні фонди, прив’язані до державного боргу. Це знижує якість страхового ринку, при цьому підриває його довгострокову функцію та створює залежність від держави.
Кредитні спілки: сектор, який тихо вмирає
НБУ визнає, що тут падіння кредитного портфеля (–8,5% р/р) і частка проблемних кредитів — майже 30%. Але не говорить головного: кредитна кооперація фактично втратила економічну функцію. В цей час це означає, що малий бізнес не має доступу до дешевих ресурсів, деградує фінансова інклюзія, руйнуються регіональні фінансові системи. І це — прямий провал регуляторної політики.
Фінансові компанії: відновлення чи “бульбашка боргів”?
НБУ як завжди рапортує, що обсяг послуг перевищив рівень 2021 року, при цьому кредитний портфель зріс на 41% і досяг максимуму. Звучить як прорив. Але не враховується головного — це зростання боргового навантаження, а не економічної активності. Особливо показово, що значна частина прибутку — від державної програми “єОселя”. Маємо ситуацію коли ринок тримається на державному стимулі та без бюджету він не працює.
Фактично це не ринок, а квазіфінансова модель з державною підтримкою.
Наявний парадокс: більше прибутку — менше системи. Сьогодні майже 90% фінансових компаній прибуткові. Але одночасно сектор втрачає частку, кредитні спілки деградують, ломбарди скорочують активи. Це означає лише одне: прибутковість формується не через розвиток, а через перекоси політики та структури ринку.
Читайте також: Монетарний сектор України: стабільність коштом зовнішніх грошей
Регуляторна політика: контроль замість розвитку
НБУ акцентує, що створені нові вимоги до кібербезпеки; відбувається посилення корпоративного управління; виділення “значимих” компаній. Але не відповідає на питання, а де стратегія розвитку сектору? Бо фактично регулятор посилює контроль, але не створює стимулів для зростання. Маємо результат, коли регуляція є — розвитку немає.
Тобто, огляд НБУ — це класичний приклад статистичної ілюзії коли цифри зростають, а система слабшає. Небанківський фінансовий сектор в Україні не відновлюється, не розвивається, а повільно втрачає свою роль в економіці. Зате ілюзія і переможні реляції НБУ посилюються.
З цього всього можна зробити такі висновки:
- небанківський фінансовий сектор маргіналізується — частка 8,8% є сигналом деградації;
- страховий ринок фінансиалізується, втрачаючи свою сутність;
- кредитна кооперація фактично знищена;
- фінансові компанії залежать від держави, а не від ринку;
- регулятор створює контроль, але не створює розвиток.
Що це означає для економіки? Якщо ця модель збережеться, то будемо мати ситуацію коли фінансовий сектор стане ще більш банкоцентричним, зникне конкуренція, а доступ до фінансування звузиться.
А це вже питання не фінансового ринку. Це питання економічного майбутнього країни.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Богдан Данилишин, академік НАН України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.