Якщо дивитися не через емоції, а через холодну логіку безпекового аналізу, то правда значно простіша і водночас цікавіша.
Такі паузи у публічності для авторитарних режимів — нормальна практика. Особливо під час війни. Чим більше ризиків — тим менше відкритості. Чим більше страху — тим більше ізоляції.
Це не ознака слабкості саме по собі. Це ознака того, як працюють такі системи.
Значно важливіше інше. Усередині Росії справді поступово накопичуються ознаки внутрішньої втоми системи, не кризи, не обвалу, а саме втоми.
Це видно з дрібних, але показових речей.
Силовики Росії вже відкрито визнають, що не можуть повністю захистити територію своєї країни від ударів. Ще недавно такі заяви були просто неможливі.
Навіть серед тих, хто підтримує війну, з’являється критика, правда не самої війни, а того, як вона ведеться.
З’являється все більше голосів з питанням не “навіщо це“, а “чому ми це робимо настільки неефективно“.
І це дуже важливий момент.
Бо це не протест проти війни. Це роздратування всередині провоєнного середовища. А саме такі процеси історично починають розхитувати жорсткі системи.
Але треба чесно сказати: це ще далеко не криза влади.
Читайте також: Нарва — тест гібридної стратегії Росії проти НАТО
Головна причина проста. Російські еліти бояться не Путіна. Вони бояться того, що буде після нього.
- Вони бояться боротьби за владу.
- Вони бояться переділу власності.
- Вони бояться відповідальності.
- Вони бояться хаосу.
І тому їхня логіка дуже проста: краще прогнозований слабкий правитель, ніж непередбачувана боротьба за владу. Саме тому такі режими часто тримаються довше, ніж здається ззовні.
Але є одна річ, яка для російської системи справді небезпечна.
- Не опозиція.
- Не санкції.
- Не заяви блогерів.
Небезпечна втрата відчуття безпеки.
Вся модель Путіна тримається на простій негласній домовленості з населенням: ви не втручаєтесь у політику — держава гарантує порядок і безпеку.
Читайте також: Чому пом’якшення санкцій проти Росії є великою ідеологічною помилкою
Коли люди починають бачити вибухи, дрони й нездатність держави це зупинити — цей негласний договір починає тріщати.
І саме тому удари по території Росії мають значення не тільки як військові операції. Вони б’ють по головному образу путінської держави — образу контролю.
Якщо говорити чесно: Росія сьогодні не стоїть на порозі обвалу, але вона вже і не виглядає такою стабільною, як на початку війни.
Якщо дуже просто: система вже не виглядає монолітом, але вона ще не хитається настільки, щоб впасти.
І головне, що треба розуміти.
Такі режими не падають самі. Вони слабшають тоді, коли на них постійно тиснуть.
Військово. Економічно. Технологічно.
І саме цей процес зараз і відбувається.
Тому реалістична оцінка ситуації звучить не як “Росія завтра впаде”, а значно тверезіше: Росія поступово виснажується. Система вже отримує тріщини. Але до моменту, коли ці тріщини стануть обвалом, ще потрібен час і тиск.
Саме так виглядає реальна стратегія виснаження, а не швидких чудес. І саме в такі періоди вирішує не емоція, а витримка.
Про автора. Віктор Ягун, директор Агентства з реформування сектору безпеки, генерал-майор запасу СБУ
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.