Перемовини не принесуть результату, бо агресор прагне власної перемоги. І відчуває, що може залишити Україну без союзників.
Ми зупинили ворога, зокрема, тому, що Джо Байдену неочікувано вдалося об’єднати США і ЄС. Одні дали зброю і гроші, інші — санкції і теж гроші. Путін не вірив у таку єдність. Ще одна причина — єдність українців у боротьбі з агресором і готовність захищати країну.
Саме з цією єдністю Путін і бореться у війні на виснаження.
Політика MAGA фактично сприяє Путіну. Замість “зробимо Америку великою знову” маємо ризик “зробити Америку самотньою“, а Європу — роз’єднаною і слабкою.
Навіщо Путіну в такій ситуації завершувати війну?
Є лише одна причина — слабкість російської економіки. І навіть зростання цін на нафту її не рятує, а лише продовжує агонію. Але у Путіна є надія: Україна не витримає швидше, Європа пересвариться, а з Трампом росіяни домовляться — за гроші. І так само — що Зеленський і далі буде зосереджений на внутрішньополітичних конфліктах.
Поки що багато що відбувається за путінським сценарієм. Але Європа виявилася сильнішою, ніж він думав, а його економіка — слабшою.
Тому Росії знадобиться нова мобілізація. Саме тому там посилюють контроль над інтернетом — бо хто ж хоче мобілізації?
Але її боїться і Зеленський. Тому замість відкритого заклику до широкої мобілізації ми чуємо боротьбу — принаймні на словах — із “бусифікацією”. І тут у влади навіть з’являються союзники серед псевдоопозиції.
- Замість створення уряду національної єдності говорять про “мобілізацію парламенту“.
- Замість концентрації ресурсів на ЗСУ — ініціюють популістські “кешбеки”.
Тому що процес організований правильно. Діти міністрів і олігархів служать разом із дітьми столярів і сантехніків.
Ми ж, здається, вже забули про цю справедливість.
Отже, мир може наблизити лише ефективність влади — її готовність припинити внутрішнє протистояння. Потрібна скоординована зовнішня політика, спрямована на європейську єдність та інтеграцію. Потрібна ефективна система мобілізації. І спецслужби, які воюють не з опозицією, а з російськими інформаційними та політичними впливами.
Зранку зателефонував товариш — колишній політик, який уже четвертий рік служить. І він, і його син — безпосередньо на фронті.
Каже: найбільша проблема — люди. Підрозділи укомплектовані лише наполовину. І — брехня у звітах. Коли, через страх перед начальством, втрачені території називають “сірою зоною”.
Без зміни підходів і без чесного, об’єктивного сприйняття реальності легко нам не буде.
Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.