Статистична брехня, оздоблена офіційними промовами диктатора, має подвійну мету – підтримати настрої в російському суспільстві та удати, що російська економіка не може бути об’єктом перемовин з Україною, Європою та США.
Тим часом кризові явища все важче приховувати за парканом офіційної статистики. Я вже не кажу про специфічний вплив військової економіки РФ на економіку цивільного сектору, споживання та державні фінанси.
- Якщо 10% ВВП РФ щорічно просто спалюється в полум’ї війни без жодної користі для власних економічних агентів, а лідер розповідає про зростання на ВВП аж на 1%, і це з перекрученими показниками інфляції, то це має насторожувати бізнес та населення РФ, а також привертати увагу їх ворогів.
- Якщо владна економічна вертикаль 4 роки співає 2 пісні: “санкції тільки роблять нас сильнішими” і “все за планом“, а за фактом вже другий рік поспіль підіймає податки, а потім обмежує соцмережі й навіть Telegram, щоб люди не могли обмінюватись фото платіжок за послуги ЖКГ та цінників в магазинах, то це вже і є криза.
- Якщо влада “економить на війні“, але дефіцит бюджету РФ переглядається 3-4 рази й у підсумку стає в 5 разів вищий за план, і все одно РФ 50% доходів витрачає на війну та окупацію частини сусідньої країни, то навіть місцевим елітам там, у РФ, стає зрозумілим, що РФ не тягне цю війну.
Міг би перелічувати далі, але висновок буде один: російська економіка під управлінням путінських чиновників не тягне цю війну.
Думаю, що про це вже давно знають в США, і точно зрозуміли в Європі. Заяви канцлера Німеччини Мерца на Мюнхенській конференції про завершення війни Путіним після вичерпання ресурсів вказують на один з ймовірних сценаріїв завершення війни.
Читайте також: Росія. Епоха зубожіння
Втім, я не вірю, що росіяни настільки дурні, що допустять виснаження в нуль свого економічного потенціалу. Основна проблема в тому, що зараз виникла ситуація, в якій Путін відчуває себе господарем перемовин. Світові лідери побудували переговорний трек з РФ таким чином, що у Путіна є враження, що тільки він визначає час, коли він завершить війну.
Така ситуація призводить до того, що він може перебувати на краю економічної прірви й продовжувати лити кров в Україні, сподіваючись на те, що зможе вийти з війни за хвилину до економічного колапсу РФ.
Думаю, якщо (А) перестати вмовляти диктатора завершити війну і встановити йому чіткий дедлайн, після якого перемовин не буде, а будуть ракети та дрони з дальністю 5000 км, (В) почати на переговорах “продавати” путінцям їх же економіку, то ситуація дуже швидко зміниться.
У реалізації описаного сценарію є 2 проблеми:
- США та Європа мають бути єдині на мирних переговорах, чого зараз не спостерігається. Основною причиною цього, на мою думку, є торгівельні суперечності між США і ЄС, які за останні місяці тільки загострись.
- Переговорники мають самі повірити та усвідомити, що економіка РФ (попри нейтральну макростатистику) вже знаходиться в піке економічної кризи, яка є доволі небезпечною для цілісності РФ.
Якщо пункт 1 з часом піде в небуття, торгові відносини між США та ЄС не можуть бути вічно крижаними. То от з 2 є дійсно проблеми.
Я щодня на собі відчуваю, що путінська система пропаганди “забила баки” навіть нашим громадянам, які потерпають від обстрілів і ненавидять РФ. Юристи, інженери, журналісти навіть іноді військові у відповідь на негативну інформацію по економіці РФ починають із “знанням” справи розповідати “РФ вдалось перевести економіку на воєнні рейки“, “що, знову РФ розвалюється? Вже 4 роки не як не розвалиться“, “зніміть рожеві окуляри, РФ сама не розвалиться” і ще багато іншого чую від людей, які мають право на власну думку, але не мають досвіду глибокої економічної експертизи.
Читайте також: Путін готується для останньої спроби
Єдине з чим я згодний – економіка РФ і її фінансова система сама собою не розваляться. Україна пройшла важкий і кривавий шлях, перш ніж загнати РФ в глухий економічний кут. І економічна криза у РФ – це певною мірою досягнення України. Але самі ми навряд чи помножимо агресора на нуль.
Консолідація зусиль партнерів: США (санкції та торговий тиск), Європа (санкції) і Україна (силові удари вглиб РФ) в грудні 2025 – січні 2026 дали просто феноменальні результати, які вже відобразились в російській (навіть брехливій) статистиці за січень. Здатність України та партнерів продовжувати стан економічної кризи у РФ більше ніж на 3-6 місяців вирішуватимуть умови майбутнього миру.
За моїми спостереженнями, у 2022-2024 роках РФ оговтувалась від нових санкцій Заходу і Японії за 1-3 місяці, і далі продовжувала свою чорну справу. У 2025 році разом з появою силових варіантів ситуація змінилась. Удари по НПЗ, серійне затримання “російських” танкерів, торговий тиск з боку США на Індію і навіть подекуди на Європу переломив ситуацію, але проблеми все ще є.
Які? Вони не є темою цього допису, але наведу лише один приклад. 10 лютого у російського підсанкційного банку ВТБ випадково знайшовся ще один акціонер з пакетом акцій на понад 5%. Банк дотичний до фінансування виробництва шахедів і давно під санкціями, тож і його акціонер (фізична особа громадянин РФ) має потрапити під санкції України та країн G-7. Спробуйте провести експеримент і виміряти час, коли ця особа потрапить в санкційні списки. Вона мала б потрапити вже в санкційні списки сьогодні, але думаю це буде нешвидко.
Таких прикладів сотні. Тож системі санкційного тиску в плані та оперативності, і якості, і адміністрування є куди зростати. Для того, щоб позитивні прогнози щодо розвалу РФ збувались, потрібно швидше вдосконалюватись та блокувати кожний крок ворога, поки що маємо лише частковий успіх в цьому напрямку.
Про автора. Віталій Шапран, фінансовий експерт, член виконавчого комітету Української спілки фінансових аналітиків
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.