За рік “мирного” процесу відключення електроенергії по 20-22 години на добу вже стали нормою, повністю розбиті ТЕС та ТЕЦ й сильно пошкоджена інфраструктура із постачання та розподілу.
Ще 1-2 роки таких “мирних” перемовин й про те, що колись в Україні була енергетична та інша інфраструктура доведеться забути.
Для мене є сумнівними аргументами, що Україна має вести такі перемовини вимушено, щоб не бути звинуваченою у своїй агресії проти Росії, та повинна регулярно цілувати у дупу Дональда Трампа, а то він не надасть зброї. Начебто зараз він її надає, а не продає, та ще через партнерів із великою націнкою, втім, у мізерній кількості.
Читайте також: Зламане перемир’я. У мене тільки одне питання до політиків
Маю великі сумніви що у форматі перемовин, коли так званий посередник шелестить трильйонами доларів із ворогом за нашою спиною, РФ піде на якісь компроміси, а не добиватиме нашу енергосистему.
Отже, не претендую на істину, й можливо я неправий, але здається, єдине, про що Україна повинна домовлятися зараз, — не про свої території, а про припинення вогню без жодних умов на землі на небі та морі, тобто про ceasfire, а вже потім про сталий мир. Натомість у теперішньому форматі діалогу ризикуємо залишитися без інфраструктури, миру, територій й виглядати, як та унтерофіцерська вдова.
Чи не час послати нашого прекрасного посередника за крейсером Москва у частині поточного “мирного” процесу й припинити гратися у мир під час масового терору цивільних, вийти із цієї палати номер шість, запропонувавши йому єдиний можливий формат домовленостей на цьому етапі – “ceasfire?”.
Про автора. Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.