Через повномасштабне вторгнення Україна втратила основного постачальника солі – Артемсіль, яка опинилась в окупації. Однак дефіцит солі швидко перекрили завдяки імпортним поставкам. Нині основними постачальниками в Україну є Єгипет, Туреччина та Румунія. Однак за якістю ця сіль часто поступається тій, до якої звикли українці. Особливо це помітно при консервації, адже для заготовок на зиму сіль має важливе значення.
“Залежно від того, де добувають сіль, її хімічний склад відрізняється. І відрізнятись він може дуже сильно. Звичайно, чиста сіль – це натрій хлор, але у природі вона рідко буває в чистому вигляді. Тож має багато як органічних, так і неорганічних домішок. При виробництві використовують різні способи очищення, тому виходить різний склад”, – каже доктор хімічних наук, професор Олег Юрченко.
Науковець радить звертати увагу на країну походження солі. За його словами, варто уникати солі з Туреччини, бо вона “брудна”. Натомість якщо на Прикарпатті знову почнуть видобувати сіль, вона буде суттєво кращої якості.
Дрогобицька сіль, фото: Дрогобицька солеварня
Річ у тім, що порода з якої видобувають сіль – галіт, окрім натрій хлору, може містити домішки глини чи вапняків. Артемівське родовище солі було одним з найчистіших у світі. Там концентрація натрій хлору сягала 98-99%. Натомість в інших родовищах концентрація менша, тож сіль потребує додаткового очищення, що виробники не завжди виконують якісно.
“З того, що є найкраще нині на ринку, – це Дрогобицька сіль. Це випарна сіль, до неї нічого не додають, тож там найменша кількість добавок”, – заявила в інтерв’ю “Еспресо” директорка Державного науково-дослідного і проєктного інституту основної хімії (НІОХІМ) Ірина Довгалюк. Науковиця радить використовувати виварну сіль, а не кам’яну саме через те, що в останній можуть бути залишки породи.
“Здається, ці 3 – 4% домішок ролі не грають. Однак коли ми намагаємось заквасити огірки чи капусту, має утворитися кислота, яка є природним консервантом. Натомість ці вапняки чи глини – це лужне середовище. Вони дають реакцію і відбувається нейтралізація кислоти. Тому якість солі відіграє важливу роль”, – каже вона.
Цікаво, що Дрогобицька солеварня, яка безперервно працює з XIV ст. і вже була на межі закриття, намагається наростити потужність. За 2024 рік тут виварили 678,3 т солі. Це, звісно, не порівняти з потужностями виробництва в Соледарі, де в рік добували до 7 млн тонн, однак для підприємства, яке вже сім століть черпає ропу з підземного озера, це значний показник. Крім того, Дрогобицька сіль перестала бути сувеніром з музею і на початку 2025 року навіть з’явилася на прилавках торгових мереж.
Відновити виробництво солі планують також у Долині на Івано-Франківщині, де колись діяла велика солеварня. Тут теж сіль добуватимуть з ропи. Тобто це також буде виварна сіль. Натомість на Тереблянському родовищі у Закарпатті, де у 2023 році видобули першу сіль, але через конфлікт між інвесторами роботи зупинили, видобувають саме кам’яну сіль.