Попри те, що війна перейшла у позиційну фазу, ми все ще не маємо сталої стратегії щодо озброєння.
Перші півроку-рік повномасштабки проходили під девізом “кидай гроші всюди, де є зброя, хтось щось таки привезе“. Хтось привозив, хтось ні, наслідки ми розгрібаємо досі (та сама багатомільярдна прострочена дебіторка 22-23 років). Коли війна стабілізувалася, від цієї стратегії відмовились, але заміну їй досі не сформулювали.
Минулого року пройшли (ще не до кінця) фазу, яку я називаю “сталінською”: навалювати держзаводам величезні контракти з боєприпасів, завалювати їх грошима на обладнання, в надії отримати різкий стрибок виробництва на державних підприємствах. В результаті отримані переважно зірвані контракти, скандали та посадки в тюрми. Висновки не зроблені.
Більша частина державних оборонних заводів і КБ (конструкторських бюро) останні років двадцять-двадцять пʼять виробляла лише один якісний продукт, а саме презентації й промови про своє славне радянське минуле. Як наслідок, замість стрибка ми отримали провали.
Ідея про те, що будь-який завод в принципі здатен виробити будь-що, але не одразу, через довгий пошук спеціалістів, через експерименти та помилки, через брак і маленькі обсяги, і тільки після цього може постачати великі партії продукту – не сприймається державним апаратом. Потрібно було все, якісно і швидко. Отримали не все, неякісно і з довгою затримкою. Хто б міг подумати.
Читайте також: Дефіцит дронів: формуймо центр рішень для порятунку України
Досі не знайдений баланс між приватним і державним оборонним сектором. Приватний сектор державі не подобається, бо бізнес є бізнес, він працює заради прибутку. Там важко змінити директора указом президента, чи встановити план рішенням міністра. Державний завод не має цих “недоліків”, але має купу інших. В результаті бізнес стикається з безліччю проблем, на які державні заводи звертають мало уваги. Кредитні лінії, проблеми з бронюванням, штрафні санкції за протермінування, отримання нових замовлень – все це переважно проблеми приватних виробництв, в першу чергу по дронах, РЕБах і НРК.
Попри те, що лінія бойового зіткнення відносно статична, і можливе довгострокове планування, воно де-факто відсутнє. Можна зрозуміти, чому у перші місяці війни держава намагається за будь-які гроші закупити форму і бронежилети на армію, яка збільшилась в десять разів. Але важко зрозуміти не тільки те, що запасів не було, але і те, чому від цієї крайності ми кинулись в іншу – купувати тільки найдешевше.
Ми можемо і мусимо тепер думати не тільки про ціну, але і про якість. Так, думка про те, що середній бронежилет, до прикладу, коштує Х гривень, а класний – Х+15%, але ж грошей мало, кажуть нам, скандалів багато, кажуть нам, і купують середній, а не класний. Гроші зекономлені, наприклад, 15000 гривень.
Але якщо середній бронежилет не врятує, то держава втратить не тільки підготовленого бійця з усім обладнанням, а і в 100 разів більше – 15 млн грн, які вона заплатить родині полеглого. Це погана арифметика, але вона існує.
Замість слова “бронежилет” можна поставити “шолом”, “дрон”, “снаряд”, “авто” – суть не зміниться. Зекономиш на якості – втратиш більше, це дуже прості слова і дуже простий факт. Нецінові критерії мають бути запроваджені.
Читайте також: Що треба порадити президенту, щоб у нас почали з’являтися засоби проти “шахедів”
Взагалі арифметика не працює ані в армії, ані в чомусь, повʼязаному з обороною. Найстрашніше слово – “ефективність”. Дітей полковників лякають кіпішем. Порахувати щось нормально можливо, зробити з порахованого висновки – задача із зірочкою. Бюрократично держава побудована так, що списати померлого або пораненого бійця простіше, аніж розвалений скидом корч на чорних номерах.
З пакунка для пораненого випали труси. Зараз розбираюсь, на якому етапі. Були труси в тому списку, що я приносив в міністерство. Потім теж були. Мабуть, я відвернувся на секунду і труси випали з переліку. Залишились шорти. Різниця між трусами та шортами чиновникам неочевидна, зате відзвітувалися за пакунок всі, від міністра і до радників. Тепер героїчно повертаємо труси в перелік. Можливо, з поверненням трусів випаде щось ще і буде сиквел.
Якщо мене після смерті спитають, куди я хочу – до раю чи до пекла, я спитаю, де краща система обліку.
Про автора. Юрій Гудименко, військовослужбовець, голова ГО “Українське об’єднання “Мрія”, експерт Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України по роботі з поневоленими народами РФ
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.